Таблиця 1

Сорти квасолі

Назва сорту | Рік | Зона | Група | Напрямок

реєстрації | Вирощування | Стиглості | Використання

Алуна | 1988 | П | Сс | Цін

Бєльцька 16 | 1990 | П | Сс | Цін

Докучаєвська 1 | 1999 | СЛ | Сс | Цін

Красноградська 5 | 1981 | СЛ | Сс | Цін

Мотольська біла | 1972 | ЛП | Сс | Зерн

Первомайська | 1994 | ЛП | Сс | Цін

Подільська кущова | 1990 | Л | Пс | Цін

Синельниківська 6 | 1985 | СЛ | Сс | Цін

Синельниківська 8 | 1982 | СЛ | Сс | Цін

Харківська 8 | 1985 | П | Сс | Цін

Харківська штамбова | 1989 | СЛ | Сс | Цін

Ювілейна 250 | 1989 | СП | Сс | Цін

АГРОТЕХНІКА

Місце у сівозміні. Квасоля вимоглива до попередників. Вона дуже реагує на забур’яненість посіву, тому в сівозміні її необхідно розміщувати на чистих ділянках. В усіх грунтово-кліматичних зонах вирощування кращими попередниками для квасолі є озима пшениця і озимий ячмінь. Квасолю на зерно у сівозміні краще розміщувати після просапних культур. Трохи гірші умови забезпечують ярі колосові культури. В умовах достатнього зволоження квасолю можна розміщувати після картоплі та цукрових буряків. Не можна розміщувати квасолю після соняшника, який дуже забур’янює її посіви падалицею, мають спільні хвороби – білу і сіру гниль. На колишню ділянку квасолю можна повертати тільки через 5-6 років. Післяукісні посіви квасолі після скошування викожитньої сумішки в умовах південних районів лісостепової зони також дають добрі результати.

Спаржеві сорти квасолі потребують більш родючих ґрунтів, тому їх краще розміщувати після удобрених просапних.

Квасоля як просапна бобова рослина є добрим попередником для озимої пшениці та ярих зернових. Досвід господарств Полтавської та Івано-Франківської областей свідчить про те, що врожай озимої пшениці після квасолі не нижчий, ніж після чистого пару, а часто вищий на 8—10%. Квасолю можна використовувати як страхову культуру.

Обробіток ґрунту

Способи обробітку ґрунту під квасолю залежать від зони вирощування і попередника. Якщо квасолю розміщують після озимих і ярих колосових культур на полях не забур’янених багаторічними бур’янами, система обробітку ґрунту проводиться за напівпаровою схемою.

Після збирання врожаю проводиться лущення стерні дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Через 10-12 днів вносяться добрива і проводиться оранка на глибину 20-22 см. По мірі з’явлення проростків бур’янів проводять 2-3 культивації на глибину 8-12 см.

Ґрунт під квасолю обробляють так, як і під ярі зернові культури з обов'язковим застосуванням зяблевої оранки. У зв'язку із слабким розвитком кореневої системи квасоля потребує глибокої оранки. Навесні закривають вологу і до сівби проводять 2—З культивації з боронуванням для знищення бур'янів і розпушування ґрунту. Після збирання озимої вики з житом на зелений корм поле негайно треба зорати і заборонувати.

У підвищенні врожайності квасолі важливе значення має розробка і впровадження у виробництво раціональних способів обробітку ґрунту, вивчення впливу їх на ефективність добрив, що застосовуються в сівозміні. У літературі щодо ефективності способів обробітку ґрунту під сільськогосподарські культури є різні думки.

Дискусії про глибину оранки ґрунту в науці і практиці мають велику історію. Ще з перших етапів землеробства людини постійно намагалась підготувати грунт так, щоб забезпечити добре загортання насіння і належну боротьбу з бур’янами

Корифей російської агрономічної науки А. Т. Болотов, наприклад, вказував, що хліб родить краще на глибше обробленій землі. Позитивний вплив глибокої оранки на сільськогосподарські культури відмічав І. О. Стебут. На всю глибину орного горизонту рекомендував орати І. І. Комов. Необхідність глибокої оранки обґрунтовував у своїх працях С. М. Усов. За глибоку оранку плугами з ґрунтопоглиблювачами виступали Д. І. Менделєєв, К. А. Тімірязєв. Великого значення глибокій оранці надавали В. Р. Вільмяс, В. В. Докучаєв, О. О. Ізмаїльський та багато інших дослідників.

П. А. Костичев писав, що глибока оранка не завжди буває кращою і що залежно від обставин часто доводиться надавати переваги то мілкій, то глибокій оранці. Д. М. Прянишников також вказував, що будь-який захід добрий на своєму місці.

Проти глибокої оранки виступали В. Г. Ротмістров, М. М. Тулайнов, Б. М. Рожественський та інші. Прихильником поверхневого обробітку ґрунту був І. Є. Овсінський. На його думку, ґрунт у природному стані має достатню проникність для води і повітря. При глибокій оранці природна будова ґрунту порушується, найбільш родючий верхній шар його заорюється, втрачаючи при цьому ряд позитивних властивостей. Приблизно такої ж думки дотримується американець Едвард Фолкнер. Проти щорічної оранки виступає Т. С. Мальцев. Він вважає, що для нормального розвитку рослин досить провести одну глибоку оранку без перевертання скиби раз у 4—5 років, а в період між оранками грунт можна обробляти поверхневим способом.

Різні дані щодо ефективності способів обробітку ґрунту під квасолю одержані за останні роки.

Удобрення

Внесення мінеральних і органічних добрив не тільки збільшує урожайність, але й покращує якість зерна. Система добрив залежить від грунтово-кліматичних умов вирощування.

Квасоля потребує інтенсивного удобрення у зв'язку з її коротким періодом живлення. Особливо вимоглива квасоля до калійних 10—15 т/га під зяблеву оранку. При вирощуванні квасолі на сухе зерно рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива, які сприяють значному підвищенню врожаю, прискоренню достигання, також посиленню стійкості рослин проти