Серед грибкових захворювань квасолі найбільш небезпечні антракноз, біла і сіра гниль, іржа.

У боротьбі з захворюванням квасолі важливе значення має дотримання сівозмін, просторової ізоляції та використання сортів імуностійких до хвороб.

Сіяти квасолю треба в оптимальні строки здоровим і протруєним насінням, на насіннєвих ділянках необхідно знищувати рослини, уражені вірусними хворобами, проводити боротьбу з попелицями, трипсами.

При появі перших ознак ураження антракнозом, білою гниллю насіннєві ділянки обробляються 1%-ною бордоською рідиною. Проти іржі застосовується 1%-на суспензія колоїдної сірки.

Своєчасне збирання попереджує розповсюдження антракнозу і інших хвороб.

Захист рослин квасолі полягає в основному в здійсненні профілактичних заходів. Велике значення при цьому має відбір насіння на здорових рослинах, бо знезаразити його повністю дуже важко, оскільки інфекція міститься глибоко в насінні. Однак знезаражувати його треба обовязково. Проти борошнистої роси рослини можна обприскувати сірчаними препаратами або обпилювати меленою сіркою, а проти інших плямистостей обприскувати бордоською рідиною.

1.5.4. КВАСОЛЯ

Господарське значення. Квасоля є цінною зернобобовою високобілковою харчовою культурою. Вміст білка в її зерні становить 28 — ЗО %. За якістю білок квасолі наближається до білків м'яса і добре засвоюється організмом людини. Насіння квасолі містить та-кож органічні й мінеральні речовини: вуглеводи (45 - 52 %), в тому числі цукор (5,2 %), жир (1,8 %) зольні елементи (4 %), а також віта-міни А, Ві, Вг та ін. Його широко використовують для приготування різних поживних і смачних страв — супів, борщів, вінегретів, пиро-гів, пюре тощо; дієтичних страв для хворих при захворюваннях пе-чінки, сечового міхура; як сировину для консервної промисловості. У харчуванні використовують також зелені боби (спаржеві сорти квасолі), які містять до 15,7 % білка, до 2 % цукру, багаті на суху речовину та вітамін С. Використання квасолі як кормової культури обмежене через те, що в її недозрілих бобах, насінні, зелених листках містяться отруйні речовини.

Деякі види квасолі, наприклад багатоквіткову, з довгими витки-ми стеблами, використовують як декоративну рослину: вона є окра-сою веранд, балконів, садових куточків відпочинку та ін.

Морфобіологічні та екологічні особливості. В Україні в польовій культурі поширена квасоля звичайна (РЬазеоіиз уи1§агі.ч 8ауі) (рис. 48). На присадибних ділянках трапляється квасоля ба гатоквіткова (РЬавеоіиз тиШпогив \Уі1сі). Квасоля звичайна одна з найбільш теплолюбних культур серед зернобобових. Насінин її починає проростати при 10 °С, сходи нормально ростуть лише при 12- 14 °С і гинуть при незначних заморозках — мінус 0,5- 1 °С У період вегетації оптимальною для росту й розвитку квасолі є тем пература 22 - 25 °С.

Для проростання насіння квасолі потрібно багато вологи — бли.и. ко 105 % від його маси, проте сходи добре витримують посуху. Дуже

чутлива квасоля до нестачі вологи в грунті та повітряної посухи в період цвітіння — достигання (обпадають квітки, зав'язі). Найспри-ятливішою вологістю ґрунту в період вегетації є 70 — 80 % НВ.

Кращими ґрунтами для квасолі є легкі за механічним складом чорноземи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7,5). На важких, кислих, заболочених або надто легких піщаних ґрунтах рослини ростуть погано.

Квасоля — світлолюбна культура, проте добре розвивається і при .ттіненні. Більшість форм звичайної квасолі — рослини короткого дня. За тривалістю вегетаційного періоду сорти поділяються на ранні, які достигають за 75 - 85 днів, середньостиглі (85 - 100) і пізньостиглі (100 - 120 днів і більше).

Районовані сорти: Альфа, Алуна, Бельцька 16, Первомайська, Подільська кущова, Синельниківська 6, Харківська 9, Харківська штамбова, Ювілейна 250 та ін.

Технологія вирощування. Квасолю в сівозміні висівають після ¦ і.німих і ярих зернових культур, картоплі, цукрових буряків, куку-рудзи, льону-довгунця. У сівозміні квасолю не слід повертати на попереднє місце раніше як через 4-5 років.

Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників

починається з лущення стерні дисковими лущильниками (ЛДГ-10А,

ІДГ-15А, ЛДГ-20) на глибину 6-8 см. Якщо треба, поле дискують

ін Кмооля звичайна:

й киї ін і в боби й насіння

іруге на глибину 10-12 см. Запирієні площі дискують двічі на

глибину 10 — 12 см, засмічені осотом — спочатку дискують на 6 — 8 см і вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) на глиби-ну 12 - 14 см. Після кукурудзи замість дискових лущильників вико-ристовують важкі дискові борони (БДТ-10). Після таких попередни-ків квасолі, як цукрові буряки, картопля, і на полі, чистому від бур'янів, лущення не проводять.

Зяблеву оранку здійснюють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛН-6-35) на глибину 20 - 22 см, після кукурудзи 25 - 27 см.

Рано навесні при настанні фізичної стиглості ґрунту поле боро-нують боронами БЗТС-1,0 у двох напрямках і на другий-третій день перший раз культивують культиваторами (КШУ-6) в агрегаті з бо-ронами на глибину 10 — 12 см. Після культивації ріллю вирівнюють шлейфами, планувальниками або волокушами. Перед сівбою про-водять передпосівну культивацію з боронуванням на глибину загор-тання насіння.

Удобрення. Квасоля дуже добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Гній зазвичай вносять під попередник, проте його можна в нормі 15 — 20 т/га вносити безпосередньо під квасолю.

Фосфорно-калійні добрива дають під зяблеву оранку, а азотні — навесні під першу культивацію. Середні норми мінеральних доб-рив: ЗО - 45 кг/га азоту та по 45 - 60 кг/га фосфору й калію.

Для сівби використовують кондиційне насіння із схожістю не нижче 92 — 95 %, добре відсортоване й за 2 — 3 місяці до сівби про-труєне проти фузаріозу, антракнозу, пліснявіння з використанням ТМТД (3 кг/га), фундаіолу (3 кг/га) та інших протруювачів. Проти квасолевої зернівки восени насіння обробляють