1.2. Історія наукових досліджень на території КНПП

Природні ландшафти сучасної території Карпатського національного природного парку здавна приваблювали увагу вчених. У другій половині ХІХ століття почало проводити перші маршрутні флористичні і геоботанічні дослідження. Вивчалось поширення аборигенної флори і еколого-географічні закономірності рослинного покриву. Вже в 1889 році на основі накопиченого матеріалу відомий в той час вчений-ботанік Г. Запалович опублікував перше друковане повідомлення-узагальнення про рослинний покрив Покутсько-Мармарошських Карпат (H. Zapalovwicz, 1889), в якій досить повно було зафіксовано стан рослинності на той час: видовий склад, особливості поширення видів і екологічні закономірності рослинного покриву [18].

В кінці ХІХ на полонині Пожижевська була організована ботанічна станція. Після другої світової війни ботанічні дослідження в Карпатах продовжують інтенсивно розвиватися. Починаються стаціонарні дослідження флори і рослинності Чорногірського масиву. В результаті п’ятидесятирічної праці вчених досить добре вивчена флора вищих судинних рослин (Котов, 1960, Чопик, 1976 [34]), листяних мохів (Слободян,1950), лишайників (Макарович, 1963). Особлива увага приділялась рідкісним зникаючим видам.

У зв'язку з надмірним зростанням експлуатації природних ресурсів в першій половині XX століття, ряд прогресивних учених починає виступати проти хижацької експлуатації приватним капіталом природних угідь Карпат, особливо їх рослинних ресурсів. Вперше пропонується організувати в Черногорі природоохоронний заповідник і навіть народний парк.

Після другої світової війни ботанічні дослідження рослинності Карпат одержують особливо інтенсивний розвиток. Відновлює дослідження Львівський університет, починають роботу учені Ужгородського і Чернівецького університетів. У західному регіоні Радянської України організовується Львівський філіал АН УРСР, сільськогосподарський, лісотехнічний, зооветеринарний інститути, декілька пізніше - інститут агробіології АН УРСР, Надвірнянська і Закарпатська ЛОС. Колективи вчених кафедр вузів, науково-дослідних установ проводять експедиційні дослідження в Карпатах. У 1958 р. Львівський науково-природознавський музей закінчує на полонині Пожежевськой будівництво будівлі високогірного біологічного стаціонару. Починаються достовірно стаціонарні дослідження флори і рослинності Чорногірського масиву. Вони дозволили багатьом ученим захистити кандидатські і докторські дисертації, опублікувати безліч статей і монографій [22].

У 1968 р. організовується Говерлянське заповідне лісництво, а з 1976 р. - Карпатський державний заповідник. У 1980 році частина земель на північному схилі Чорногірського хребта переходить у ведення Карпатського природного парку. Наукові підрозділи обох установ проводять в даний час велику роботу по координації досліджень і розробці наукових основ охорони флори і рослинності Чорногірського заповідного масиву і суміжних ландшафтів [22].

Таксономічний склад і поширення видів рослин на території Українських Карпат вивчали з кінця XVIII ст. Це, насамперед, праці таких визначних флористів, як Ф. Гербіх (Herbich, 1860, 1861, 1865), А. Реман (Rehman, 1873), Г. Запалович (Zapalowicz, 1882, 1889), О. Волощак (Woloszczak, 1888–1890), які публікували списки виявлених місцезнаходжень видів у різних виданнях за часів Австро-Угорщини. У польсько-чехословацький період (1918–1939). Найвідоміші дослідження Б. Павловського (Pawtowski, 1937), Г. Козія (Kozij, 1939) [12], результатом яких стало доповнення новими місцезнаходженнями уже відомих та описи нових для науки видів [12, 22].

РОЗДІЛ 2

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Географічне положення

Говерлянське природоохоронне науково-дослідне відділення, створене 29 жовтня 1921 року розташоване в південно-західній частині Карпатського національного природного парку на лівому та правому берегах р. Прут в околицях смт. Ворохта. Контора ПОНДВ була організована в 1968 році. Вона знаходиться за 40 км від адміністративного центру м. Яремче і контори КНПП. З 1981 року відділення увійшло до складу Карпатського НПП. Сучасна територія відділення займає площу 5570 га (покритої лісом – 4532,2га), ділиться на дві дільниці та дев’ять обходів. В межах відділення виділено 4 природоохоронні зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарську. Площа заповідної зони по відділенню становить - 4478,7 га., зона регульованої рекреації - 1038,4 га., зона стаціонарної рекреації – 23,9 га., господарська зона – 29 га [20].

Говерлянське відділення знаходиться в межах абсолютних висот 920–2061м н.р.м, з найвищою вершиною Українських Карпат – г. Говерла. В межах відділення знаходяться вершини: Туркул (1933 м), Брескул (1911.5 м), Шпиці (1863 м), Данциж (1855м), Гомул (1788 м), Пожижевська (1822 м), Кукул (1539 м) [19, 20, 22].

2.2. Геолого-морфологічна будова території дослідження

Територія КНПП в геоструктурному плані входить в Карпатську складчасту область, до Чорногірської і Скибової структурно-функціональних зон. Межа між ними проходить приблизно через південні частини Вороненківського і Ворохтянського ПОНДВ. Чорногірська зона поділяється на Говерлянську підзону з великою кількістю лусок і представлену тільки крейдовими флішовими відкладами і Скупівську підзону, представлену верхньокрейдовими і палеогеновими відкладами.

Орографія території парку знаходиться в прямій залежності від структурно-літологічних зон. Найбільш підвищена частина території – Чорногірська гірська група. По цьому хребту проходить головний Карпатський водорозділ. Північніше прослідковуються ще чотири паралельних один одному середньо-гірських хребтів, витягнутих з північного заходу на південний схід, розчленованих попереними долинами притоків Прута і Чорного Черемоша.

Значна частина території парку між хребтами Чорногори і середньовисокими Скибовими Горганами приурочена до середньої частини Ворохта-Путильського низькогір’я. Гірські хребти слабо виражені і простягаються в різних напрямках і є водорозділами між численними притоками р. Прут.

На території ПОНДВ виділяють кілька геоморфологічних районів: Середньогірський рельєф з слідами давнього зледеніння, Ворохтянське низькогір’я і Середньогірський сильнорозчленований рельєф [6, 14, 25].

2.3. Ґрунти

Ґрунти в межах Говерлянського відділення переважають бурі гірсько-лісові суглинисті та бурі гірсько-лісові легкосуглинисті .

Ґрунтовий покрив сформувався під дією температурного режиму, зволоження, рослинності та ґрунтової фауни безхребетних за буроземним типом. Диференціація ґрунтово-рослинного покриву тісно пов’язана з вертикальною поясністю. На схилах сформувалися незначні за потужністю ґрунти. Ґрунтам цієї місцевості притаманна висока кислотність – наслідок надходження в грунт продуктів розкладу опалої хвої. У межах хвойно-широколистяних