На досліджуваній території трапляються хижаки: вовк, лисиця, ведмідь бурий. Чисельною є родина куницевих: видра, лісова і кам’яна куниці, ласка, горностай та тхір лісовий. До родини котячих відносяться рись та європейський лісовий кіт, які зустрічаються в глухих місцях парку.

Фауну парнокопитних формують такі види, як свиня дика, благородний олень і європейська козуля.

Екологічна різноманітність природних ландшафтів зумовлює наявність різних екологічних груп тварин. Зоогеографічною специфікою Карпат є те, що в гірську систему не проникають ряд рівнинних видів. В цілому фауна Карпат носить характер “острівної”.

Рослинність території дослідження також має свої особливості.

За геоботанічним районуванням України територія парку входить до 4-ох геоботанічних районів, які належать до 3-ох геоботанічних округів:

До складу досліджуваної території входять висотні пояси буково-ялицевих лісів, смерекових лісів, субальпійський та альпійський пояси.

На території переважають хвойні ліси. Серед них основну площу займають смерекові ліси, значно менша площа лісів з ялиці білої, сосни звичайної, яка має тут реліктовий характер. В субальпійському поясі смугу криволісся формують угрупування сосни гірської.

Ліси з переважанням бука лісового зосереджені в поясі ялицево-букових лісів. Незначне поширення мають ліси з переважанням берези бородавчатої та вільхи сірої. Лише фрагментарно відмічені ліси з домінуванням клена-явора та вільхи клейкої.

На покритих лісом площах переважають деревостани природного походження. Однак у молодняках на лісові культури приходиться приблизно 23% насаджень [6, 7, 12, 14, 18, 19, 20, 22, 25, 32, 34].

Виходячи з основних екологічних функцій і цільового призначення, ліси віднесені до першої групи. Ліси, котрі виконують берегозахисні і протиерозійні функції займають біля 35%.

У трав’яному покриві зустрічаються бореальні і монтанні види – чорниця, брусниця, сугайник австрійський, тирлич ваточниковий та багато інших. Характерною ознакою лісів є наявність ефемероїдів: зубниці, рясту, анемони, під сніжника і білоцвіту весняного. Тільки у букових лісах зустрічається лілія лісова, яка підлягає охороні. Охороні підлягають також раритетні угрупування з участю тонконога Дейла, бартсії альпійської, родіоли рожевої, первоцвіту малого, горянки дворядної, жовтяниці альпійської.

У чагарниковому і моховому ярусі зростає біля 450 видів судинних рослин, 61 вид занесений до Червоної книги України (рододендрон східнокарпатський, родіола рожева, цибуля ведмежа, дзвоники карпатські, тирлич жовтий і карпатський, астранція велика, булатка червона, пізньоцвіт осінній, шафран Гейфеля, білоцвіт весняний, плаун колючий, зозулинець обпалений, баранець звичайний ).

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИКА, МАТЕРІАЛИ І ОБ’ЄКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Матеріалом для роботи послужили збори та поточні спостереження, що проводились протягом вегетаційного періоду 2008 р. – 2009р., початку травня 2010 року. Об’єктом дослідження виступає флора та лісова рослинність. Виконання даної роботи проводилося в декілька закономірно поєднаних етапів.

Вивчення флори розпочалось із встановлення видового різноманіття. Для цього використовували літературні, гербарні дані. Паралельно вивчали флору в польових умовах, використовуючи маршрутний метод. Суть цього методу полягає в наступному: на першому етапі проводились рекогнисцирувальні дослідження, тобто ознайомлення з особливостями рельєфу, основними типами рослинності. Другим етапом роботи було детально-маршрутне дослідження. Під час маршруту записували всі види рослин, які зустрічались, а також місцезнаходження, фітоценотичну приуроченість та екологічні умови зростання кожного виду. При маршрутно-екскурсійних спостереженнях застосовували метод прямого обліку (окомірний). Такий облік проводили за шкалою запропонованою Друде (1913) [7, 8, 15, 34]. У цій системі для оцінки рясності виду прийнято таку градацію:

soc (socialis) – дуже рясно, рослини змикаються своїми надземними частинами;

сор3 (сopiosus) – дуже велика кількість рослин;

сор2 – достатньо велика кількість рослин, покривають менше половини площі;

сор1 – достатньо велика кількість рослин, покривають 1/5-1/2 площі;

sp (spasus) – мала кількість рослин, зустрічаються розпорошено, зрідка;

sol (solitarium) – рослини зустрічаються поодинці;

un (unicum) – на площі виявлена одна рослина.

Всі виявлені види упорядковували у конспект флори і записували у таблицю. Наступним етапом дослідження було проведення систематичного і екологічного аналізу флори. Еколого-ценотичний аналіз проводили за Заверухою Б. В. (1985) [7, 19, 20, 27, 32, 34].

Під час маршрутних спостережень робили фотознімки рідкісних, червонокнижних і лікарських видів рослин, збирали гербарний матеріал. Гербарій сушили за загальноприйнятими методами [1, 9]. Визначення рослин проводили за Определителем высших растений Украины та іншими визначниками [9, 17, 22, 23, 31, 34].

РОЗДІЛ 4

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ОБГОВОРЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

4.1. Фітоценотична характеристика району досліджень

Формація смерекові ліси (Piceetea abietis)

Лісовий пояс чистих смерекових лісів займає високогірну частину Говерлянського ПОНДВ в межах висот 900-1450 м н.р.м. та характерний тим, що бонітет деревостанів цих лісів коливається від І (в сугрудах) до Vа (в борах), а також тим, що смерека найчастіше утворює тут густі деревостани та найбільшу кількість типів лісу. В таких угрупованнях переважно відсутнє трав’яне покриття, або воно представлене лише поодинокими екземплярами квасениці звичайної, ожики лісової, чорниці, щитника австрійського з суцільним моховим покривом. Найпоширеніший тип лісу – волога чиста сусмеречина (С3См). Розповсюджений на висотах 950-1000 м.н.р.м. на досить крутих схилах переважно північної експозиції. В основному це схили Чорногірського хребта. Близько 45% цих лісів – високогірні смерекові праліси. Продуктивність деревостану в цьому типі лісу досить висока – 865,71 м3/га. Високим є також бонітет – І-ІІ. Підлісок є рідким і найчастіше складається із горобини червоної. Трав’яне покриття представлене такими видами як чорниця, квасениця звичайна, веснівка дволиста, папороть австрійська, купена кільчаста з суцільним моховим покривом з дікрануму та зозулиного льону.

Реліктовий лісовий пояс смерекових лісів з домішкою сосни кедрової європейської займає високогірну частину досліджуваної території у межах висот