Трав’янистий покрив досить розвинутий, його відмінністю є зростання у верхній частині гірського лісового поясу монтанних видів. Це насамперед Homogune alpina, Soldanella hungarica [7,10].

Формація букові ліси

Карпатські букові ліси мають чітку вертикальну поясність і утворюють нижній гірський лісовий пояс на висоті 1200 м н.р.м.

У Карпатах головною лісо утворюючою породою є Fagus sylvatica. Це сильний едифікатор, який майже повністю витісняє інші лісові породи в межах еколого-ценотичного оптимуму.

У травостої домінують мезофільні неморальні види. Характерною особливістю букових лісів є зростання монтанних середньоєвропейських видів. Типовими для карпатських бучин є: Polystichum lobatum, Moneses uniflora, Veronica montana.

Висотність розміщення карпатських букових лісів зумовлює поширення бореальних видів, які проникають до темнохвойних лісів верхнього гірського лісового поясу.

З найбільшими висотами пов’язане зростання в букових лісах типових монтанних та примонтанних видів: Cicerbita alpina, Stachys alpina, Homogyne alpina, Circaea alpina, Soldanella hungarica.

Субформація буково-ялинові ліси

Буково-ялинові ліси приурочені до потужних щебенистих грунтів, які за рівнем водно-мінерального живлення перевершують чисті ялинники.

Деревостан добре розвинутий. В його структурі чітко виділяються два яруси: перший ярус утворює Picea abies, другий - Fagus sylvatica.

Трав’янистий покрив розвинений нерівномірно, його загальне проективне покриття становить 40-70% подекуди й нижче. Завдяки багатству грунтових умов під намет крон проникають і добре розвиваються неморальні види – супутники Fagus sylvatica. Найчастіше це Asperula odorata, Dentaria glandulosa.

Рослинні угрупування субформації буково-смерекових лісів (Fageto-Piceeta) належать до 2-х асоціацій: буково-смереково-квасеницевих і буково-смереково-ожиковолісових (Fageto-Piceetum oxalidosum і F.-P. luzulosum sylvaticae).

Субформація ялицево-букові

Характерні для Карпат. Їх особливістю є поєднання в складі деревостану двох лісоутворюючих порід – неморального Fagus sylvatica, поширення якого обумовлено впливом атлантичного клімату, і бореальної Abies alba, зростанню якої сприяють пограничні та орографічні умови. Вони утворюють своєрідний гірський пояс хвойно-широколистяних лісів. Хвойні породи, опускаючись по схилах гір, проникають у верхню частину поясу широколистяних лісів, а широколистяні породи (Fagus sylvatica) по сухих теплих і вологих улоговинах та пологих схилах гір, які добре прогріваються, проникають знизу в пояс хвойних лісів.

Fagus sylvatica знаходиться біля верхньої межі лісоутворення, а Abies alba – біля нижньої межі її масового зростання. Тут виділяється одна з найголовніших асоціацій бучина ялицево-квасеницева.

Луки лісових рослинних ступенів

За еколого-фітоценотичною класифі-кацією у межах лісових ступенів досліджуваної території виділяться такі підтипи трав'яної рослинності: луки різнотравні (Prata herbosa), злаково-різнотравні (P. graminoso-herbosa), злаково-осоково-різнотравні (P. graminoso-caricoso-herbosa). Найпоширеніші серед них різнотравні та злаково-різнотравні луки.

До різнотравних лук належать фор-мації кремен судетської (Petasitetea kablikiani), білої (P. albae) та гібрид-ної (P. hybridae).

Біловусові луки на території поширені всюди на слабко спадистих схилах, які інтенсивно випасаються, горбах та безлісних вершинах. У складі формації Nardetea найпо-ширеніші угруповання з домінуванням костриці червоної, польовиці тонкої та різнотрав'я. Це асоціації Nardetum festucosum subrae, N. agrostiosum, N. arnicosum, для яких характерні полідомінантність, багатий флористичний склад і складна структура. Крім домі-нантних видів, постійними компонента-ми згаданих асоціацій є грястиця збір-на, костриця лучна, пахуча трава зви-чайна, трищетинник жовтуватий (Тгіsetum flavescens (L.) Beauv.), нечуй-вітри волохатий і оранжевий, котячі лапки дводомні (Antennaria dioica (L.) Gaertn.), чорниця, верес та мо-хи — гілокомій (Hylocomium splendens), політрихум (Polytrichum sp.), плеуроцій (Pleurozium schreberi). Зрідка трапляються біловус-ники з арнікою гірською. Структура цих біловусників проста, одно- або двох'ярусна. Їх структура ускладнюється на вологих місцезрос-таннях завдяки участі різнотрав'я та високих злаків. Господарська цінність біловусників низька.

Субальпійські луки

Субальпійські луки поширені у Говерлянському ліс-ництві на північному макросхилі го-ловного Чорногірського хребта. За життєвими формами едифікаторів вони поділяються на високотравні (Altiherbosa), різнотравні (Prata herbosa), щільнодернинні дрібнозлакові (P. Parvigraminoso-caespitosa), крупнозлакові (Р. magnograminosa) та трав'яно-осокові гігрофільні (P. Graminoso-caricosa hydrophyla).

До високотравних лук належать формації аденостилеса сіролистого (Adenostyletea) та осота Вальдштейна (Cirsietea).

До різнотравних лук належать формації жерухи Опіца (Cardaminetea opizii), калюжниці приємної (Calthetea laetae), сугайника карпатського (Doronicetea carpatica), ломикаменя зірчатого (Saxifragetea stellaris) та суховершків лежачих (Gnaphalietea supinae).

Найбільші площі субальпійського поясу парку вкриті щільнодернинними крупно- та дрібнозлаковими луками з домінуванням щучника дернистого, куничників волохатого, тростникового, лерхенфелдії звивистої (Lerchenfeldia flexuosa (L.) Schur), біловуса, костриць червоної, розмальованої (Festuca picta Kit.) тощо.

За зайнятою площею наступне за щучниками місце займають біловусни-ки та червонокостричники, бо тонко-мітлицевих лук на полонинах мало.

Червонокострицеві луки поширені до 1600 м вздовж верхньої межі лісу та по краях криволісь і є одним із етапів антропогенних змін первинних криволісь. Порівняно з післялісовими луками флористичний склад їх бідний. Субдомінантними видами є біловус і мітлиця. Виділено всього дві асоціації — Festucetum nardosum і F. agrostiosum з багатьма відмінами. Структура асоціацій подібна.

Біловусові луки є заключною стадією пасовищної дигресії. Виникають вони на місці найрізноманітніших первинних чагарникових, чагарничкових і трав'янистих угруповань. Вони представлені асоціаціями — Nardetum typicum, N. myrtillosum, N. festucosum rubrae, N. agrostiosum і N. deschampsiosum з багатьма відмінами.

В субальпійському поясі трапляють-ся ще рідкісні різнотравно-злакові луки з домінуванням костриць карпатської (Festuca carpatica Dietr.) та мальованої.

Альпійські луки

Завдяки екстремальним екологічним умовам в альпійському поясі переважають щільнодернинні дрібно-злакові (Prata parvograminoso-caespitosae), осоково-ситникові альпійські (P. alpina nanocaricoso-juncose) та різнотравно-злакові відкриті (скельні) (P. herboso-graminoso petraeae) луки. Найбільші площі тут вкриті щільнодернинними злаковими та осоково-сит-никовими луками, які належать до формацій Festucetea supinae, Juncetea trifidi i Caricetea sempervirentis.

Інші формації злакових лук трапляються в альпійському поясі невеликими фрагментами.

Займаючи значні простори, угруповання костриці лежачої набувають відмінних флористичних рис, завдяки чому в складі формації виділяються дві групи асоціацій: низькотравно-осокові та чагарничково-мохові лежачекостричники.

До першої групи належать асоціації з трьома відмінами: із ситником трироздільним, осокою вічнозеленою та вівсюнцем