Теоретико-методичні основи валеології

План

Вступ

Досить давно суспільство сміло довірило опікування здоров'ям людини одній тільки медицині. Сьогодні виникає нагальна необхідність перебороти застарілу інерцію, подолати вузький медичний прагматизм. Серед соціологів, науковців-гуманітаріїв все більше поширюється думка, що стратегічні проблеми збереження людства в цілому і кожного етноса окремо повинні вирішуватися на суттєво ширшій філологічній, інструментально-методичній основі. Практична медицина, цей (за влучним виразом В. П. Казначеєва) «загін швидкого реагування», обмежена проблемами сьогодення і діє лише в межах специфічних технологій. Саме тому вона (також, як і санітарно-гігієнічні служби) має бути лише частиною, допоміжним елементом більш широкої, загальногуманітарної справи.

Тільки перехрестя різних галузей знань, тільки синтез наук... Так наприкінці другого тисячоліття виникає міждисциплінарна, універсальна за своєю суттю нова наука. Наука про здоров'я людини — валеологія. Вже з перших кроків свого існування валеологія була приречена на результат. Хворе суспільство висунуло перед нею невідкладніше соціальне замовлення: пошук шляхів збереження етносу, його здоров'я, його трудової репродуктивпості, валеологічної достатності. А це означає, що загальні зусилля медицини, гігієни, психології, демографії, соціології, культурології, етнології, філософії, історії тощо будуть зосереджені (і трансформовані) в єдиному практичному просторі.

1. Формування валеології

Витоки уявлень про здоров'я криються у глибині віків. Ще у давнину наші предки, розрізняючи стан здоров'я та хвороби, всіляко прагнули зберегти здоров'я і уникнути хвороб. І якщо для запобігання хвороб — згідно зі знаннями та віросповіданнями того часу — часто застосовувалися зовсім фантастичні дії, то для укріплення здоров'я ще у стародавніших культурах Сходу й Заходу застосовувалися, як правило, ефективні стимулюючі засоби, багато з яких майже без змін дійшли до нашого часу. Це стосується фізичних вправ, масажу, водних процедур і дієти. Є відомості, що ці оздоровчі засоби використовувалися іще в ІІІ-IV тисячоліттях до нашої ери в Індії, де вони входили до складу релігійно-філософських і гігієнічних уявлень.

Переконавшись в ефективності застосування фізичних вправ у здорових людей, давні педагоги та лікарі Сходу почали використовувати їх для лікування захворювань. Таким чином, ще у давні части одним із найдієвіших оздоровчих засобів — фізичними вправами — користувалися для стимуляції здоров'я як здорових, так і хворих людей. З цього моменту ми можемо констатувати практичне застосування тих принципів, які сьогодні є змістом загальної (укріплення здоров'я здорових) та клінічної (укріплення здоров'я хворих) валеології.

В історичному розвитку знань про здоров'я та методи його укріплення існують різні тенденції, пов'язані з культурою та етногеографічними особливостями народів. Кожний народ вніс до скарбниці валеологічних знань і методів свої, властиві лише йому відомості. Поряд з особливостями, притаманними кожному з народів, в історії розвитку знань про здоров'я та методи його стимуляції простежуються дві різко відокремлені за своєю теоретичною основою та застосовуваними методами тенденції. Одна з них характерна для західної, друга — для східної цивілізації.

Західну цивілізацію в силу притаманного їй матеріального світогляду і прагматичної спрямованості з різних способів укріплення здоров'я найбільше притягувала можливість досягнення безпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей — сили, швидкості, витривалості, спритності. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. У заняттях фізичними справами й масажі, що застосовувалися за спеціальною методикою, педагоги й лікарі Заходу знайшли засіб, що забезпечував їм ефективну підготовку і до праці, і до військової справи.

Рухова функція, як одна з функцій організму людини, є граничне "оголеною", доступною безпосередньому спостереженню. Це дозволило легко порівнювати результати, що їх досягають при використанні фізичних вправ різні люди. Сама ж процедура порівняння виявилася привабливим видовищем. Так було винайдено спортивні змагання, що стали не тільки демонстрацією рухових можливостей, а й — у силу виникаючих при цьому психоемоційних впливів — потужним стимулятором розвитку фізичних спроможностей людини. Олімпійські ігри, що виникли у 776 році до нашої ери, не тільки збереглися до нашого часу, а й стали на сьогодні найпрестижнішими з усіх спортивних змагань.

На відміну від викладеного оздоровчі засоби, що використовувалися на Сході, переслідували іншу мету — поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з оточенням. Така спрямованість визначила якісно відмінні від західних засоби і методи занять фізичними вправами, що не забезпечували безпосередньо прикладній результатів, проте сприяли гармонізації 4^ункції організму шляхом створення певних психологічних станів. Саме на Сході, у давній Індії та інших країнах, об'єднаних близькою культурою віросповіданнями, виник один з найцінніших оздоровчих методів — психорегуляція, здійснювана у різних формах (самонавіяння, зосередження з відчуженням від зовнішніх подразників, релаксація, медитація і т. ін.).

В одній із найдавніших систем фізичної культури, що їх розробили індійські педагогії близько трьох тисячоліть до нашої ери — хатха-йога, мала місце рекомендація, яка на сьогодні не менш актуальна, аніж п'ять тисячоліть назад: "прокидайтеся з думкою про те, що ви здорові, і лягайте з такою самою думкою". Поряд з психологічними діями і морально-етичними рекомендаціями, в цій системі суттєву увагу приділено виконанню своєрідних статичних вправ (поза лотоса, кобри, сарани і т. ін.) на фоні специфічних станів. У китайській системі оздоровчих вправ тайцзицюань використовуються складнокоординаційні статодинамічні вправи, що імітують рухи тварин і птахів.

Основні впливи засновники східних оздоровчих систем свідомо не концентрували на розвитку м'язів, а спрямовували "всередину" організму. Це визначало якісно нові, порівняно із західними оздоровчими системами, ефекти, що виникають при використанні фізичних вправ. Суттєві відміни західного та східного шляхів розвитку знань про здоров'я, незважаючи на взаємопроникнення культур, що спостерігається