Зовнішні придатки черевця, як правило, відсутні.

Яйця жуків звичайно овальні, напівпрозорі, світлозабарвлені, часто білі. Оболонка їх тонка, без різкої скульптури.

Личинки з добре розвиненою, сильно хітинізованою головою, з гризучими ротовими органами. Тіло м’яке, зазвичай білого кольору. Деякі личинки з 3-ма парами довгих грудних ніг, наявними вусиками, 2-ма хвостовими нитками. Їх тіло довге, досить рухливе. Інші личинки, червоподібні, - з короткими ногами або зовсім без ніг, з дуже короткими, ледь помітними вусиками, малорухомі.

Лялечки вільні, м’які, зазвичай білого кольору. Перетворення повне. Лялечка линяє не менше 3 рази.

Одні жуки активні вдень, іеші ведуть нічний спосіб життя і вдень ховаються в різних сховищах.

1.2. Коротка характеристика роду Саrabus

Туруни або Жужелиці (Carabidae) - одна з найдетальніше вивчених і одна з найбільших у ряді твердокрилих (Coleoptera). Її представники відомі ще з ранньої юри, а найімовірнішим часом виникнення родини вважають кінець тріасу. Зарас туруни розселені практично по всій земній кулі. Всього на сьогодні описано близько 25 300 видів і постійно описуються нові.

Деякі ентомологи в родині Carabidae виділяють 2 підродини: Cicendelinae та Carabinae (Бей-Бієнко,1965), інші – виділяють підродину Cicendelinae в окрему родину – Cicendelidae.

Жуки з дуже великими задніми тазиками, що прикривають частину заднього краю 1-го черевного кільця, і з ніби 3-ма парами щупиків (зовнішня лопать нижньої щелепи розчленована і виглядає щупиком). Ноги бігального або ходильного типу, лапки 5-членні, у > передні лапки часто розширені. Вусики нитковидні або щетинковидні, крім перших члеників майже в тонких волосках. Поділяються на 2 підродини, а саме – жуків-скакунів (Cicindelinae) і справжніх жужелиць (Carabinae). У жуків-скакунів дуже великі очі, голова разом з очима в них ширша ніж передньоспинка. Вусики прикріплені на чолі, між основами ? щелеп (жвал).Наличник заходить по боках за основу вусиків. Це невеликі (10-15 мм), яскраво забарвлені жуки, їх надкрилля з ? білим малюнком, а низ тіла металічно-блискучий. Щелепи довгі, криві, з 3-ма зубцями на внутрішньому краю. Ноги і вусики довгі, тонкі. Скакуни зустрічаються на відкритих місцях (особливо на піщаних), на сонці. Вони пересуваються немов би короткими стрибками, а при небезпеці швидко злітають. Хижаки. Личинка живе у виритих в грунті вертикальних нірках, приховуючись в яких підстерігає здобич.

Відомо бл. 800 видів поширених всюди крім полярних областей. В межах України відмічено 18 видів роду, з них в Карпатах – 5. В західних областях України відмічено 6 видів роду. Є необхідність в підтвердженні наявності ряду видів, наведених з регіону більше 80 років тому назад, і пізніше не відмічених.

У жужелиць очі не такі великі, а голова значно вужча ніж передньоспинка. Ноги бігальні, у > передні лапки з розширеними члениками. Ведуть переважно нічний спосіб життя, вдень ховаються під каміннями, листями, грудками грунту.В переважній більшості – хижаками, більшість корисні; деякі корисні, є шкідники. При небезпеці (а також коли взяти в руки) вибризкують з заднього проходу їдку рідину.

Туруни – переважно хижаки, які поїдають інших комах, молюсків, дощових червів. Окремі види живляться рослинами. Серед них переважають форми середньої величини, але є і дуже крупні жуки, що досягають в довжину 70-80 мм. Є і такі, розміри яких не перевищують 1-2 мм. Забарвлення переважно чорне або темно-буре, хоча деякі представники досить яскраво забарвлені. Тіло переважно видовжене, рідко – округле.

Голова прогнатична – щелепи напрямлені вперед і добре помітні зверху; порожнини лоба і наличника майже горизонтальні і ніколи не бувають вертикальними. Голова не може втягуватись в передньоспинку. На лобі, біля верхнього краю ока, майже у всіх жужелиць розміщені щетинконосні пори; їх число і розміщення мають велике значення для систематики родини. По боках голови розміщені складні фасеточні очі, випуклі, з дрібними і плоскими фасетками. Вусики у більшості турунів нитковидні або щетинковидні, 11-членикові, досить довгі – закинуті назад, дістають до задньої частини передньоспинки або заходять на надкрила. Верхні щелепи переважно мають форму тригранної піраміди, зовнішня сторона часто несе щетинконосну пору, наявність або відсутність якої являється важливою діагностичною ознакою. Нижні щелепи несуть 4-членикові щелепні щупики. Нижня губа несе 3-членикові губні щупики.

Ноги бігального, ходильного, зрідка копального типів. Передні гомілки за будовою помітно відрізняються від інших. Майже у всіх жужелиць вони несуть особливий орган для чищення вусиків. Лапки 5-членикові (дуже рідко 4-членикові).

Крила жужелиць характеризуються досить повним жилкуванням; надкрила як правило несуть 8 позодвжніх бороздок, на дні яких містяться вдавлені точки. Шов надкриль забезпечує їх дуже щільне змикання. У нелітаючих форм часто спостерігається зростання надкриль по шві.

Будова зовнішніх геніталій, особливо чоловічих, широко використовується в таксономії жужелиць. Чоловічий копулятивний орган (едеагус) трилопатевий: серединна лопасть (пеніс) і причленовані до нього бокові лопасті (парамери). Зовнішні геніталії самки побудовані значно простіше. Вони складаються з двох симетричних гонапофіз, нерідко загострених на вершині і часто вкритих волосками. Кожна гонапофіза причленована до вершини трикутної гонобази. Ці структури служать для риття субстрату при відкладанні яєць.

Яйця жужелиць мають форму, близьку до циліндричної. Розміри яєць різноманітні (до 10 х 3 у Carabus). Кількість одночасно відкладених яєць коливається від одного до декількох сотень.

Личинки турунів переважно камподієподібні, рухливі, рідше – скарабеоїдні, С-подібно вигнуті, малорухливі. Найбільш характерні для більшості видів ознаки: видовжене тіло з помітно склеротизованими покривами, прогнатична голова з редукованою верхньою губою, 10-сегментне черевце, церки