питання, зв'язані з умовами передачі пебріни. Виявилося, що під мікроскопом блискучі тільця не так часто можуть бути виявлені. Доброякісну грену визнають тільки в тому випадку, якщо метелик, що відклав ці яєчка, не містить тілець. Такий мікроскопічний контроль надали у подальшому широке поширення і дозволив ліквідувати епізоотію, що наносила великий економічний збиток Франції.
Деякі сучасники Пастера, а разом з ними деякі його біографи вважали великою помилкою, п'ять років він витратив на чисто практичну роботу. Дійсно, двох томний праця, видана в 1870 р. і присвячений хворобам шовкопрядів, містить у собі описання такої кількості різноманітних дослідів і спостережень, що суперечило його науковій праці.
Однак існує одне дуже вагоме розуміння що дозволяє затверджувати, що саме ці досліди зіграли виняткову роль. Він уперше зіштовхнувся з патологією, з реакцією живого організму на паразитичних хвороб. Уся наступна діяльність Пастера була зв'язана з вивченням мікробів. Результати цих досліджень сприяли всьому людству. Іноді намагаються провести аналогію між роллю мікробів при бродіннях і при хворобах. В обох випадках живі істоти є збудниками Визначених, специфічних для даного мікроба процесів. В обох випадках спостерігається зміна середовища, у якому розвиваються мікроби, і останні не можуть розглядатися як наслідок хвороби бродіння, і розглядається як їхня причина.
Пастера все життя бентежило та обставина, що він був по утворенню хімік і не мав відносини до Офіційної медицини. Тому такий "Еволютивний" шлях від комах до хребетних тварин і від останніх до людини значною мірою полегшив перелом у напрямку робіт Пастера. Працюючи з гусінню шовкопряда, він змушений був вивчати такі питання, передача хвороб і їх успадковування, умови, сприяючі епідеміям, боротьба з захворюваннями і т.д.
Під час роботи із шовкопрядами 1868 р. він занедужав. Надалі він поправився, але усе життя залишився з напівпаралізованому положенні тіла. Для видатного експериментатора це било особливо важко, тому що він уже не міг власноручно ставити досвіди. Але твердість духу, цілеспрямованість у роботі і ясність розуму залишилися тими ж. Коли Пастеру було тільки 46 років, він зробив найбільш коштовні для людства відкриття. Психологія творчості відноситься до тих категорій наук, у яких узагальнення дуже важкі, тому що індивідуальні творчі особливості видатних діячів можуть не укладатися в розповсюджені схеми. Хіба не викликає здивування, що вчений, що уже сам не може експериментувати і який тільки керує роботою своїх учнів, у віці сімдесятьох років, на схилі свого життя, робить саме видатне за усе своє життя відкриття - розробляє метод запобіжних щеплень проти сказу. Наукові заслуги Пастера одержують загальне визнання. У 1872 р. австрійський уряд присуджує йому премію за роботу про хвороби шовкопрядів. У 1873 р. він обирається у Французьку медичну академію й у тому ж році одержує золоту медаль Лондонського королівського суспільства. Французький уряд призначає йому національну дотацію.
Перші дослідження Пастера, що стосуються ролі мікроб як збудників хвороб, були присвячені Етіології сибірської виразки і септицемії. Однак тут доречно порушити хронологічний принцип і спочатку зупинитися на порівняно невеликій роботі, виконаної в розпал досліджень але сибірській виразці і визначила в значній мері весь наступний напрямок робіт Пастера. Мова йде про курячу холеру. Це епідемічне захворювання вивчене ним у 1879-1880 р. Він ізолював культуру збудника цієї хвороби, регулярно пересіваючи її на живильних середовищах завжди переконувався в тім, що введення цих бактерій курям неминуче викликало їхню смерть саме пізніше через два дні. Один раз обставини склалися так, що він не робив пересівання культури і вона простояла і термостаті й аеробних умовах тривалий час. Упорскування цієї культури мікроба не викликало загибелі птахів. Коли ж у Пастера знову була в руках вірулентна культура, він увів її як птахам, яким ніколи не вводилися ці бактерії, так і тим, яким уже впорскувалася раніше культура, що знаходилася в термостаті і не визнали їхньої загибелі. Результати цих досвідів виявилися трохи несподіваними. Усі кури, яким були введені бактерії, залишилися живі, ті ж, яким культура раніше не вводилася, незабаром загинули. Повторення досвідів дало ті ж результати. Ці, здавалось би дуже скромні по своїх результатах досліди дозволили Пастеру прийти до висновку, що:
1) Тривале збереження культури збудника курячої холери в термостаті при доступі повітря приводить до ослаблення її вірулентності;
2) попереднє введення ослабленої культури курям робить їх несприйнятливими до цієї хвороби.
Так народилася ідея про запобіжні щеплення, яка була потім використана Пастером у його наступних роботах з патогенними бактеріями. Важко переоцінити значення висновку, що був зроблений з цих спостережень. Був знайдений принцип, додатків якого стало реальним стосовно всіляких інфекцій. Відкрилися широкі перспективи для експериментальної зміни вірулентності в патогенних культур з метою одержати матеріал, необхідний для щеплень. Деякі сучасники Пастера всіляко підкреслювали "випадковий" характер відкриття, не розуміючи, що саме істотне полягає не і самім спостереженні, а геніальному умінні експериментатора узагальнити і передбачати.
Як уже вказувалося, перші дослідження Пастера по етіології хвороб були проведені із бацилою сибірської виразки. Уже до його робіт було відоме, що в крові тварин, що загинули від сибірської виразки, можна знайти бактерії, що мають палочковидну форму і розташовуються ланцюжок. Пастер, ізолювавши культуру, збудника сибірської виразки, переконався в тім, що її можна багато разів пересівати на таких живильних середовищах
