Четвертий етап – настає в середині грудня – на початку січня; добре видно горбики квіток майбутнього суцвіття, закладаються конуси наростання другого порядку.

П’ятий етап – це закладання і формування частин квітки. Формуються покривні органи цвітіння, маточкові і тичинкові горбочки.

У шостому етапі відбувається формування генеративних органів квітки. Утворюються тичинки і маточки.

Ріст органів квітки і суцвіття відбувається у сьомому етапі. Закінчується формування генеративних органів квітки і самого суцвіття.

Восьмий етап – кінець березня – початок квітня відбувається подальший ріст суцвіття, воно добре спостерігається неозброєним оком. Суцвіття сформовано не лише на головній вісі, але і на бокових.

Дев’ятий етап настає в кінці квітня, починається цвітіння і запліднення зав’язів.

Десятий етап – формується і росте плід.

Одинадцятий етап – нагромаджуються запасні речовини в насінні.

Дванадцятий етап – завершується достигання насіння.

Тривалість кожного періоду і фенофази суттєво впливає на рівень урожайності рослин.

Як свідчать дослідження, біологічна основа врожаю озимого ріпака (його зимостійкість і продуктивність) закладається з осені й залежить насамперед від строків сівби та погодних умов, за яких проходять перші вісім фенологічних фаз. Наприклад, при оптимальній тривалості (50-60 днів) періоду утворення осінньої розетки рослини входять у зиму з добре розвинутою кореневою системою, що є основною умовою успішної їх перезимівлі. Пізі посіви, як правило, недостатньо зимостійкі. Бувають випадки повної їх загибелі. Від строків сівби залежить і продуктивність культури.

У надраннiх посiвах, тривалiсть формування генеративних органiв хоч i збiльшується, але врожайність не зростає, бо внаслiдок передчасного утворення стебла знижується зимостiйкiсть рослин.

Отже, бiологiчна особливiсть озимого рiпаку закладати генеративнi органи з осенi та пiд час перезимiвлi зумовлює необхiднiсть чiткого дотримання агротехнiчних заходiв в осiннiй перiод.

Урожайнiсть рослин залежить вiд забезпечення їх азотом пiд час проходження 9-ї, 10-ї й 11-ї фенологічних фаз.

При достатньому внесеннi азотних добрив розвивається велика листкова маса, рослини галузяться, завдяки чому формується високий урожай насiння. У 3-8-й, 10-12-й фенофазах рослини найбiльше пошкоджуються шкiдниками, внаслідок чого насiннєва продуктивнiсть їх може знижуватись на 30-40 % i бiльше. Тому в цих фазах потрібні захисні засоби. Упродовж наступних 13-20-ї фенофаз (цвiтiння-достигання) на насiннєву продуктивнiсть рослин впливають умови створенi у поперднiх фазах.

І | Проростання

ІІ | Сходи

ІІІ | Утворення розетки

IV | Стеблування

V | Бутонізація

VI | Цвітіння

VII | Дозрівання

Рис.2. Фази розвитку ріпака

1.1. Запліднення в рослин.

У рослин, так як і в тварин, суть запліднення зводиться до злиття двох гаплоїдних ядер.

Запліднення в рослин в принципі відбувається подібно так як у тварин, однак різниця у рослин гаметофіта призвела до появи у них деяких особливостей.

Цитологічний механізм цього процесу у голонасінних був описаний російським ботаніком М.Н.Грожанкіним в 1980 році. А у покритонасінних – Є.Страсбургером 1884 р. Є.Страсбургер захарактеризував запліднення у покритонасінних таким чином:

1) процес запліднення включає в себе злиття ядра чоловічої і жіночої гамет;

2) цитоплазма гамет немає відношення до запліднення;

3) злиття спермія з ядром яйцеклітини і є власне процесом запліднення, внаслідок якого утворюється зигота з диплоїдним набором хромосом.

Мікроспорогенез завершується утворенням двох сперміїв, які виникають, або в пилковому зерні, або в пилковій трубці при проростанні пилкового зерна. Час початку проростання пилкових зерен, після попадання їх на приймочку у різних рослин змінюється в залежності від зовнішніх умов, від стану приймочки, стовбчика та виду рослин. Наприклад, у буряка проростання пилкових зерен починається через 2 год., у коксагиза – через 5 год., а у кукурудзи, сорго і інших рослин відбувається майже негайно.

Першою ознакою проростання пилкового зерна є збільшення його об’єму. Потім спостерігається витягування інтини через пору в екзині, внаслідок чого утворюється пилкова трубка, яка починає проникати в глибину стовпчика зав’язі. Звичайно з одного пилкового зерна утворюється одна трубка, але у деяких рослин (мальвові, гарбузові) із одного зерна утворюється декілька трубок, проте повного розвитку досягає лише одна з них. Характер росту пилкових трубок визначається спадковими властивостями рослин.

Пилкова трубка, доростаючи до мікронім, приходить в дотик з тією частиною зародкового мішка, де знаходиться яйцевий апарат – яйцеклітина і синергіди зрештою, в деяких рослин пилкова трубка підходить до зародкового мішку через халазальну частину насіння-бруньки. При дотику кінця пилкової трубки із синергідами, пилкова трубка тріскає, а синергіди руйнуються.

Два генеративні ядра – спермії, які рухаються по пилковій трубці в міру її росту, після розртву трубки разом з її вмістом попадають в середину зародкового мішка. Спермії можуть бути круглої форми, штопороподібної форми інколи розрихлені з видимими хромосомними нитками і ін. Ядра їх в цей момент, як правило, знаходяться в стадії телофази. Із двох сперміїв, що проникли в зародковий мішок, один спермій проникає в яйцеклітину і зливається з гаплоїдним ядром останньої. Злиття ядра спермія з ядром яйцеклітини є центральним моментом запліднення у рослин. У рослин так само, як і у тварин здатність до злиття чоловічого і жіночого ядер може бути різною. Умовно можна рахувати, що у рослин є 2 типи запліднення: тип складноцвітних, аналогічний типу морського їжака у тварин, і тип лілейних, аналогічний типу аскариди.

В першому випадку (тип складноцвітих) ядро спермія проника в достиглу яйцеклітину в стані незавершеної телофази, розчиняє оболонку ядра яйцеклітини і переходить в інтерфазний стан.

В другому випадку (тип лінійних) спермій проникає в яйцеклітину, знаходячись