Неоднорідність насіння може бути обумовлена екологічними факторами, положення насіння на материнській рослині чи генетичними змінами в насінні, тому розрізняють екологічну, матрикальну та генетичну неоднорідність насіння (І.Г.Стропа, 1962, 1964) [ ].

Генетична неоднорідність насіння виникає як наслідок поєднання спадковості батьківських форм і відхилень в процесі запліднення. При перехресному запиленні в заплідненні беруть участь гамети з різних рослин, які несуть властивості батьківських організмів. Ці властивості передаються в насіння, яке утворюється. Різні квіти однієї і тієї ж рослини можуть бути запилені пилком різних рослин. Тому насіння, яке утворилося на одній і тій же рослині має різні спадкові властивості та ознаки, тобто воно генетично неоднорідне. Генетично неоднорідність може проявлятися в зміні форми, кольору, хімічного складу і врожайних властивостей насіння.

Генетичну неоднорідність викликає також присутність на приймочці маточки пилку навіть інших видів рослин. Дослідженнями І.М.Полякрва встановлено, що чим більше пилку попадає на приймочку маточки, тим краще проходить запліднення і утворюється більш продуктивне насіння. Таке явище одержало назву множинний ефект запліднення.

Генетичну неоднорідність викликають і мутації, а також різні порушення в процесі запліднення. Негативне значення генетичної неоднорідності полягає в тому, що генетичні порушення в насінні призводять до втрати сортових здобутків. Тому насіннєві посіви різних сортів перехреснозапильних рослин розміщують з дотриманням відповідної просторової ізоляції.

Проте генетична неоднорідність є джерелом мінливості, а отже фактором формоутворення, джерелом виникнення нових сортів і навіть видів як при селекції так і в природі.

1.3. Особливості технології вирощування ріпака.

Вимоги до клiматичних умов.

Озимий ріпак – рослина довгого дня.

Iснують певнi вимоги до умов вирощування. Зумовлено це різноманітністю його сортiв в цілому і тривалістю вегетаційного періоду зокрема. Клiматичнi умови є вирiшальним фактором при вирощуванні даної культури. Без снiгового покриву він переважно переносить морози до 15-18° С . У минулi роки рiчка Буг була якби схiдною межею його вирощування. Використання нових сучасних сортів і технологiй вiдсунуло цю межу далі на схід. Однак слiд врахувати, що вимерзання рiпака, особливо в холоднi безсніжні зими, не виключено. Воно відбувається в основному з трьох причин.

По-перше – при сильному зниженнi температури розриваються тканини, і рослини гинуть, особливо пошкоджені хворобами, шкідниками, птахами. Нерідко вимерзання відбувається при настанні раптового зниження температури, коли рослини ще не загартувалися. Таке часто буває в кінці осені – на початку зими. Навесні після відновлення вегетації й при раптовому повернені похолодань причиною вимерзання стає вже втрата загартованості.

Друга причина вимерзання – швидке висихання верхнього шару грунту, що веде до обривання кореневих волоскiв. Це нерідко буває в умовах рiзко-континентального клiмату при відсутності снігового покриву при низьких температурах і може трапитися впродовж усього зимового перiоду.

По-третє, дуже небезпечним для посівів ріпаку є випрiвання. Це яскраво було видно пiд час зими 1995-1996 років. Тоді висота тривалого снiгового покриву сягала 50 см. При відлизі його верхнiй шар розтав, а коли температура опустилася нижче 0° С утворилася льодова кiрка. При цьому припиняється повiтряний обмiн, створюється сприятливе середовище для розвитку плiсневих грибкiв. Посіви майже повністю загинули. Загибель посівів від випрівання може бути зумовлена і глибоким тривалим сніговим покривом, який встановився на мерзлому грунті.

На початку весняної вегетацiї озимий ріпак може негативно реагувати на заморозки, в стеблах виникають трiщини, розриви, нерiдко в них потрапляють збудники грибкових хвороб. Великої шкоди завдає гриб Phoma lindam. Розриви i трiщини порушують систему надходження поживних речовин та води в рослину, що приводить до зниження врожаю.

При формуванні стручків і достиганні насіння ця культура також потребує достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але не сильні дощі. Сприятливою є висока відносна вологість повітря. Найоптимальніший водно-температурний режим у весняно-літній період представлений у таблиці 1.3.1.

Таблиця 1.3.1

Найоптимальніший водно-температурний режим

для ріпака у весняно-літній період

Місяць | Середньомісячна температура повітря, °С | Опади,

мм

Квітень | 8-10 | 50-60

Травень | 13-15 | 70-75

Червень | 16-17 | 75-80

Липень | 18-20 | 30-40

Вимоги до грунтів.

Озимий рiпак потребує родючих грунтiв iз задовiльною водо- i повiтропроникнiстю, з нейтральною або слабокислою реакцiєю грунтового розчину. Такi особливоcтi властивi чорноземам опiдзоленим, темно-сiрим та сiрим лiсовим грунтам, дерново-пiдзолистим, дерново-карбонатним, дерновим, дерново-глеюватим з легко- та середньо-суглинковим механiчним складом. Високий і стабiльний урожай рiпаку одержують при розмiщеннi його на грунтах з такою агрохiмiчною характеристикою:

Вміст гумусу, % – не менше 0.9-1.1;

Кислотнiсть грунту, рН – 5.8-6.5;

Калій, мг на 100 г грунту – 12.0-14.5;

Фосфор, мг на 100 г грунту – 6.0-7.5;

Магнiй, мг на 100 г грунту – 5.0-7.0;

Бор, мг на 1 кг грунту – 0.25;

Сiрка, мг на 1 кг грунту – 30-60;

Марганець, мг на 1 кг грунту – 10-15.

Рiпак росте i на менш родючих грунтах, при умові внесення відповідної, з розрахунку на запланований врожай, кількості добрив. Важкі за механiчним складом з водонепроникним пiдорним шаром малопридатнi для нього, бо в них недостатньо розвиваєтьcя коренева система. У деяких випадках можна поправити справу, провівши глибоке розпушування такого грунту, але не завжди цей захiд буває ефективним. Торфовища, грунти – легкi за механiчним складом, з недостаньою теплопровiднiстю та кислi без вапнування майже не придатнi для цiєї культури. Найсприяливiшi для вирощування ріпаку грунти Лісостепу, за винятком солонцiв, лучно-болотяних солонцюватих, торфо-болотних та болотяних солонцюватих. На Прикарпаттi рiпак