Вся територія, що розташована на північний захід від р. Бистриці Солотвинської, тобто на її лівобережжі за характером рельєфу відноситься до так званої „Бистрицько-Лімницької розчленованої денудаційно-акумулятивної східчастої височини”. Вона зайнята високими та середніми за висотою терасами, виповненими великою кількістю різного уламкового матеріалу, що приносився з Карпат в передгір’я в час континентального розвитку Передкарпаття. На формування рельєфу цього району визначальний вплив мали тут поширені материнські геологічні відклади, тектонічні прояви. а також тривала дія різних зовнішніх факторів.

Отож Лівобережжя басейну Бистриці Солотвинської відзначається своєрідним і складним рельєфом, де рівнинні ділянки залишків терас чергуються із схилами різної крутизни, серед яких хитро плетуть своє мереживо протікаючі тут струмки. Береги їх часто ускладнені ярами і зсувами.

Результати пробуреної неподалік від дендропарку (на 1 км на південний захід) свердловини №1 – Івано-Франківськ, яка досягла глибини 4502 м, показали, що в геологічній будові зони беруть участь відклади (знизу вверх) сформовані протягом палеозойської, мезозойської та кайнозойської ер. Геологічний розріз палеозою представлений кембрійськими темно-сірими сланцями, кварцитовидними пісковиками; ордовікськими та силурійськими темно-сірими до чорних сланцями з прошарками світло-сірих пісковиків, вапняків і мергелів; нижньодевонськими сірими червоними аргелітами, алевролітами та пісковиками.

Їх перекривають породи, утворені в мезозойську еру. Це верхньоруські строкаті алевроліти, доломітові вапняки та верхньокрейдяні гладконітові піски, світло-сірі вапняки з включеннями чорних кремнів, глинисті вапняки, пісковики та пісчані мергелі.

Верхню частину розрізу складають відклади неогенового періоду кайнозойської ери. їх представляють глини з прошарками пісковиків і вапняків, масивні гіпси і сірі, зеленувато-сірі глини з топкими прошарками туфів, алевролітів та пісковиків. Товщею вищезгаданих глин залишився в даному районі етап формування відкладів в умовах морського басейну і на зміну прийшов сучасний, континентальний етап осадкоутворення.

1.2 Що триває практично від верхів неогену до наших днів, тобто практично охоплює весь четвертинний період (понад 1 млн. років).

Четвертинні відклади за даними буріння двох свердловин в межах дендропарку, представлені двома горизонтальними нижній – олюбіального походження, складений кварцовим піском від дрібнозернистого до грубозернистого, жовтого кольору та гравієм. Серед них зустрічаються уламки згладженої форми, які за розмірами відповідають гальці. Загальна потужність цього горизонту досягає 3-х метрів.

Верхній горизонт виповнюють бурі ??видні суглинки, потужність яких у свердловині , що пробурена біля краю поверхні тераси , складає 16, а в тій, яка знаходиться нижче по схилу до струмка – 9 метрів. таким чином, загальна потужність четвертинних утворень в заповідному об’єкті коливається в межах 12-19 метрів.

1.3 Ґрунти дендропарку відносяться до дерново-середньо сильнопідзолистих поверхневооглеєних , переважно суглинистих. Залягають вони на давно алювіальних воднольодовикових відкладах та лесовидних породах. Ще до другої Світової війни на цих землях були проведені меліоративні роботи.

У ґрунтах низький вміст гумусу (в одному шарі в середньому 1,8-2,2). Вони мають нетривку структуру і легко запливають під час дощу, а при підсихання утворюють кірку. Ці ґрунти кислі (ph змінюється від 3,86 до 4,80) і потребують вапнування. Зроблені аналізи ґрунту з різних місць дендропарку показали, що їх засоленість коливається від 80 до 144 мг/кг; сірки – 5-15,4 мг/кг; хлоридів – 1,3-3,1 мг/кг; фторидів – 0,2-0,9 мг/кг. Для підвищення родючості потрібно вносити як органічні, так і мінеральні добрива.

1.4 Як уже згадувалось, територія дендропарку перетинає струмок, який бере свій початок приблизно 1,5 км північно-західніше з уступу шостої надзаплавної тераси. Дзеркало води у струмку в дендропарку понижується від 279 до 276 м над рівнем моря. Тобто перепад висоти на віддалі 140 м складає три метри. На базі цього струмка побудовано в парку ставок із дзеркалом води 12 а. Живиться струмок опадами та ґрунтовими водами. Глибина води в ньому коливається в суху пору року від 0,2 до 0,5 м, а в ставку – до 1,5 м. Ширина струмка – 0,5-1 м. Під час проливних дощів рівень води в ньому швидко може підніматися на 1 м і більше. На лівому березі від струмка 2 м від його русла – в дендропарку б’є прісне джерело з середнім припливом води 0,73 л/сек. Джерело захищене дерев’яною криничкою. Вода в ньому має температуру 7-90С, прозора, без запаху і приємна до пиття, за що джерело і отримало назву „Сльоза”.

Характеристику ґрунтових вод в дендропарку, окрім джерела, доповнюють дві встановлені колонки в уже згадуваних пробурених тут свердловинах. Водоносним в обох випадках є четвертинного періоду алювіальний горизонт з піску, гравію і гальки товщиною до 3 метрів. Якщо в колонці, розташованій біля поверхні тераси, тобто найвищій абсолютній відмітці водоносним є алювіальний горизонт тільки на всю його товщину, то в колонці, що знаходиться на схилі, ближче до струмка, рівень води в ній підніметься на висоту 4,5 м від підошви водовміщаючого горизонту, тобто вода залягає під певним напором в 1,5 м.

1.5 Погодні умови для рослин, що ростуть у відкритому ґрунті, є досить небезпечним в березні місяці через їх нестійкість. Справжнім весняним місяцем слід вважати квітень. Найтеплішим в році для Івано-Франківська вважається липень, в якому середньомісячна температура досягає +180С. Найхолоднішим звичайно є січень-лютий. Так середньомісячна температура в січні опускається до -50С. У вказані місяці зафіксовані і абсолютні: максимум – плюс 370С і мінімум – мінус 340С. Період в році з середньою добовою температурою повітря вищою 00С звичайно наступає після 10 березня і закінчується орієнтовно 20 листопада. Найтепліший час в році, коли середньодобова температура