Лікарська сировина – трава Herba Zeonuri cardiaceal. Вона містить алкалоїди, леонурин і леонуридин та інші дубильні речовини, ефірну олію, органічні кислоти, гіркі та цукристі речовини і вітаміни А, Е, С, мінеральні солі (калій, натрій, кальцій, сірку).

Препарати собачої кропиви п’ятилопатевої за характером дії на організм людини близькі до препаратів валеріани аптечної. Вони мають спазмалітичні, седативні властивості, уповільнюють серцевий ритм, збільшують силу серцевих скорочень. Застосовують при підвищенні артеріального тиску, стенокардії, епілепсії. Слід зазначити, що препарати собачої кропиви при серцево-судинних неврозах і деяких інших захворювання серця діють ефективніше, ніж препарати валеріани аптечної або конвалії звичайної. Трава собачої кропиви є складником лікувального чаю при збудженні нервової системи і безсонні.

Зібрану траву собачої кропиви слід в’язати в невеличкі пучки і підвішувати. При такому способі трава не втрачає забарвлення, зберігається якість лікарської сировини. Медоносна рослина. В час цвітіння приваблює багато бджіл.

У народі надають перевагу свіжій рослині, користуючись вижатим з неї соком. Висушену собачу кропиву вживають у відповідно збільшеній кількості: 1 столову ложку з верхом дрібно порізаної рослини на одну склянку кип’ятку у вигляді напару за 2 прийоми. Сік із свіжої рослини приймають 3 рази на день по 30-40 капель на 1 столовій ложці, за пів години до їжі.

Як сік із свіжої рослини, так і напар із сушеної приймають при ослабленій діяльності серця, при неврозі серця, при слабкому пульсі, задишці.

Застосовується також при шлунково-кишкових захворюваннях, при хронічних катарах товстих кишок, при шлункових спазмах, тощо. У багатьох випадках доводилось спостерігати вилікування хронічних кишкових хворих після тритижневого приймання собачої кропиви.

Материнка звичайна (Oryganum vulgare Z) – багаторічна трав’яна рослина родини губоцвітих (Zamiaclae). Невибаглива до ґрунту, світлолюбна, росте на степових і суходільних луках, між чагарниками, на лісових галявинах. Поширена на території Європи, на Кавказі, в Середній Азії.

Лікарська сировина – трава Herba origani vulgaris, багата на ефірну олію, до складу якої входять феноли, вільні спирти і геранілацетат. Крім того в траві є дубильні речовини і вітамін С. Олія з трави материнки використовується в парфумерній промисловості як компонент для виготовлення мила, одеколону, деяких настоянок і т. п.

У 1988 р. материнку звичайну почали вирощувати на ділянках Радехівського держлісгоспу. Насіння і сформовану рослину материнки збирали в природних місцезростаннях. Тут закладено розсадник і виробничі ділянки. Восени 1990 р. висіяно материнку звичайну на ділянках державного дендрологічного парку ім. З. Павлика Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, а згодом - у лісництвах Івано-Франківського виробничого об’єднання „Прикарпатліс” і лісництвах ДЛТО „Львівліс”.

З’ясовано, що кращим терміном висіву материнки є підзимовий. Сходи рослин з’являються в першій декаді травня. На червень виростає розсада. При садінні материнки розсадою в другій половині липня у рослин настає бутонізація, цвітіння припадає на 64-й день після садіння, а плодоношення – у вересні, кількість днів від появи сходів до плодоношення – 127. У низинних умовах материнка розвивається на 15-20 днів швидше порівняно з умовами Бескид (840 м н. р. м.).

Траву материнки збирають під час цвітіння на 10-12 см зрізаючи від землі. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром і систематично перевертаючи, при запізненні зі збиранням трави материнки листя жовкне і осипається, а стебло дерев’яніє.

У народному лікуванні застосовують напар материнки в середину: при хворобах шлунку і кишечнику, горла, при простуді, а також при різних жіночих хворобах, особливо маткових. Зовнішньо з напару материнки роблять компреси на нариви, чиряки та різні опухи. Напар і відвар материнки застосовують для ванн, особливо для золотушно-рахітичних дітей, в суміші з іншими рослинами.

В офіційній медицині рекомендується при безсонні, гастритах з пониженою кислотністю шлунка та безкислотністю, при запорах. Крім того, як відхаркувальне – при бронхітах і бронхоекстазах, запалені легень, бронхіальній астмі.

М’ята перцева (Mentha piperita L.) – багаторічна трав’яна рослина родини губоцвітих (Lamiacene). Стебло чотиригранне, часто з фіолетовим відтінком, 30-60 см заввишки, квіти дрібні, плоди утворюються дуже рідко. Цвіте у червні-липні. М’ята перцева в дикому стані не росте. М’ята перцева, яку вирощуємо, - гібрид, одержаний від схрещення м’яти водяної із м’ятою колосковою. Її вирощують як ефірно-олійну рослину. М’ята перцева розмножується вегетативно. В 1985 р. кореневища м’яти перцевої привезено з Донецького ботанічного саду АН України. Уперше кореневище висаджено на ділянках високогірного біологічного стаціонару Львівського державного університету ім. І. Франка. Закладено ділянку розмноження, в умовах верхнього лісового поясу Карпат ріст і розвиток м’яти перцевої сповільнений. З основних фенофаз виділяється фаза кущіння. Надземна фаза виростає на 20-40 см заввишки, стебло рясно облистнене, зеленого забарвлення.

У 1989 р. кореневища м’яти з біостаціонару завезено на ділянки державного дендрологічного парку ім. З. Павлика Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Згодом кореневища м’яти перцевої перевезено в лісництва Радехівського, Рава-Руського, Сколівського держлісгоспів ДЛГО „Львівліс”, а також у лісництвах ВО „Прикарпатліс”. В умовах Прикарпаття м’ята перцева добре росте і розвивається. Основні фенофази – кущіння, бутонізація, цвітіння і плодоношення – проходять нормально. Поновлення вегетації на ділянках урочища „Бобовище” (840 м н. р. м.) Орівського лісництва Сколівського ДЛГ відбувається в половині травня, цвітіння – на 90-й день від початку вегетаційного періоду.

В рівнинних умовах рослини розвиваються на 15-20 днів швидше. Кількість днів від поновлення вегетації до плодоношення – 120.

Для лікарської сировини заготовляють надземну частину рослин, вижинають на 4-6 см від землі. Урожайність надземної маси в середньому за 2 укоси становить