Для лікарської сировини використовують траву (Herba rutae), зібрану на початку цвітіння рослин. Збирати руту бажано в рукавицях, бо свіжий сік рослини подразнює шкіру і спричинює водянисті пухирі. У таких випадках першою допомогою є компрес із квіток нагідок аптечний. Траву сушать під укриттям на повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Штучне сушіння проводять при температурі +350С. Вирощують руту як декоративну і лікарську рослину. Мало поширена на виробничих ділянках.

У народній медицині траву рути використовують у вигляді відвару. Ліки рути допомагають при запамороченні, при поганому травленні, істерії і судомі, проти глистів. Чай із рути і валеріани, змішаних порівну, п’ють ковтками по одній склянці на день при загальній слабості. Краще вживати з насінням петрушки (2 частини рути і одна частина петрушки) – дві чайні ложки суміші на склянку окропу. Розведений свіжий сік, або відвар трави застосовують як примочку для очей, що гнояться. Відвар або порошок із трави в суміші з медом прикладають до ран , забитих місць із синцями. Сік із трави консервують. Відвар: 5 г або 10 г на 200 мл, вживати по одній столовій ложці тричі на день.

З’ясовано, що в умовах Малого Полісся і Передкарпаття рута садова має цілком задовільні умови для росту і розвитку. Рослини проходять нормальний життєвий циклу своєму онтогенезі. В народі рута вважається як засіб, що заспокоює болі при спазмах шлунка, збуджує апетит, вітрогінний і збуджуючий нерви. Вважається абортивним.

У середину приймають: при сильних приливах крові до голови, при відсутності апетиту. І нетравленні шлунка, а також при інших видах шлункових захворювань приймають 3 рази на день по 10 капель спиртової настоянки рути на ложці води або грудочці цукру. Настій готують так: 1 частину соку свіжих позім’ятих листків рути заливають 6частинами спирту, ставлять на 10 днів у темне місце, після чого проціджують.

Нагідки аптечні (calendula officinalis L.) –однорічна трав’яна рослина родини складноцвітих (Asteraceae). Батьківщина – Центральна та Південна Європа. Про лікарські властивості нагідок знали ще в ХІІ ст., а вже в кінці XVI ст. виготовляли лікарські препарати. Квітки нагідок багаті на каториноїди, ксантофіли та ін. У надземній частині нагідок міститься близько 19% гіркої речовини календину. Розмножується насінням, яке можна висівати восени і навесні. Сходи рослин підзимового періоду висіву з’являються у другій декаді травня. Фаза бутонізації настає в другій, а цвітіння – в третій декаді червня. Тривалість цвітіння – 104 дні. Масове цвітіння настає в другій декаді липня і триває до другої декади серпня. ??? дозріває в серпні-вересні. Фаза плодоношення розтягується майже на два місяці, весь період вегетації триває 160-170 днів.

На ділянках Орівського лісництва висота рослини 40-80 м з черговими довгастими листками.

Насіння нагідок вигідно використовувати як маячну культуру при висіві лікарських рослин, у який тривалий час не з’являються сходи.

Збирати суцвіття необхідно через кожні 3-4 дні. В наших дослідах найбільшу кількість суцвіть зібрано на третьому циклі збирання – 203 шт., зелена фітомаса яких становить 154,7 га, в порівняно сухому стані 22,1 г. Урожай усього збору (15 циклів) в середньому 207,7 г/м2 повітряно-сухої маси суцвіть. Таким чином наші дослідження підтверджують, що нагідки аптечні в умовах Бескид мають задовільні умови для росту і розвитку, забезпечують нормальний життєвий цикл і сезонну ритміку.

Народна медицина застосуванню нагідок відводить дуже важливе місце. Вважають, що на організм людини діє потогінно, очищає кров як в’яжуче і таке, що очищає рани, які гнояться. Звертають увагу на липкі і ефірні виділення цієї рослини у поєднанні з іншими діючими речовинами, тому знавці рекомендують зрізувати кошики в хорошу погоду після сонячного дня: вранці, коли вже зійде роса.

Застосовують при багатьох хворобах, особливо ж при порізах, пораненнях, вуграх, чиряках, виразках, лишаях і хворобах очей. Нагідки мають властивість обмежувати запалення. Внутрішньо нагідки вживають при хворобах печінки, селезінки, при спазмах шлунку, золотусі, рахіті: якщо ж потрібні самі лише нагідки, то застосовують їх у вигляді напару – 5 столових ложок кошиків на 1 л кип’ятку.

Коріандр посівний (Coriandrum sativum L.) – однорічна трав’яна рослина родини селерових (Apiaceae)-(umbelliterae). Батьківщина – східні райони Середземномор’я. В Україні вирощують як ефіроносну, лікарську і пряну рослину. Стебло пряме розгалужене, ребристе, 40-150 см заввишки, голе. Нижні листки черешкові, перисто-розсічені, верхні сидячі або короткочерешкові, двічі перисто-розсічені з перисто-роздільними частками і лінійними сегментами. Квітки дрібні двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні, три-, шестипроменеві зонтики, які не мають обгорток, пелюстки білі або червонуваті.

Про коріандр посівний згадується в Старому Заповіті. Насіння коріандру знайдено в стародавніх єгипетських гробницях. Коріандр вирощують у багатьох країнах. Це теплолюбна рослина, добре росте і розвивається на легких і родючих ґрунтах. Розмножується з насіння.

При суцільно-рядковому висіві, нормальній густоті рослин знешкоджує бур’яни. Висівають навесні і під зиму. Нектаропродуктивність висока – 200-300 кг/га. Мед високої якості, без різких сторонніх запахів має товарну цінність і