При виконанні цих умов фіксація азоту буде продовжуватись на протязі всього життєвого циклу рослин: звичайно до формування насіння, коли бульбочки старіють і фіксація азоту припиняється. Деякі бактероїди втрачають здатність до дальшого розмноження, але частина зберігає життєздатність після старіння і одержання рослин-господаря живуть у ґрунті до початку нового вегетативного періоду.

ШЛЯХИ ПОПОВНЕННЯ ВМІСТУ БІОЛОГІЧНОГО АЗОТУ В ҐРУНТІ

Поповнити вміст біологічного азоту можна заробленням у ґрунт соломи, зелених добрив, а також соломи разом з сидератами.

Солома – не тільки цінний корм для великої рогатої худоби, добрий підстилковий матеріал, але і сировина для приготовлення різних компонентів. В період збирання її можна вносити в ґрунт, особливо на віддалених полях, де перевозка і скиртування невигідні. Солома містить всі мікро і макроелементи і після мінералізації у ґрунті є джерелом живлення для рослин. Із 1т. соломи може синтезуватися біля 180кг. гумусу, а із 1т. соломистого гною – 50-60-кг. Однак в соломі зернових міститься велика кількість безазотистих речовин: целюлози – 33-35%, геміцелюлоза – 21-22%, лігніну – 18-22%, а також білка 3-5%, азоту і мінеральних солей – 4-6%.

Широке відношення вуглецю до азоту (90:1) затримує біологічне розкладання соломи. В процесі мінералізації соломи целюлозорокладаючі мікроорганізми потребують із ґрунтових запасів мінеральний азот (NH4NO3). Це проходить до того часу, поки відношення С:N у свіжій соломі не зменшиться до (20-25):1. При досягненні цієї степені розкладання, закріплений мікроорганізмами азот мінералізується і знову стає доступним для рослин.

Якщо іммобілізація азоту ґрунту співпадає з періодом засвоєння поживних речовин існуючими небобовими рослинами, то останні можуть відчувати недостаток азоту. Необхідно на кожну тонну соломи вносять на слабокультурних ґрунтах 8-10кг., а не висококультурних – 5-6кг мінерального азоту. Це призводить до звуження відношення С:N соломи до (20-30):1.

Допоміжну дозу мінерального азоту виділяють у залежності від вмісту в соломі азоту, типу ґрунту, її механічного складу, фізичних властивостей, показника рН, родючості, погодних умов (вологості, температури), глибини заробки і виду соломи. Із недостачі азотних добрив солому у багатьох господарствах заробляють у чистому виді, ефект цього прийому різко знижується.

Фосфор мало впливає на швидкість розкладання соломи в ґрунті ніж азот. Для мікроорганізмів розкладаючих солому, необхідно також і фосфор, який має велике значення в клітковому обміні. Зона протоплазми мікробів може містити до 25% цього елемента. Тому на ґрунтах бідних фосфором потрібно додатково вносити фосфорні добрива.

При мінералізації соломи мікроорганізмами поглинають калій. В зоні протоплазми містять 37% калію. Але ні рослини, ні мікроорганізми не відчувають недостатку в калію при розкладанні заробленої в ґрунт соломи.

Солома зернових культур – ефективне органічне добриво. Внесення мінерального азоту в дозі N10 сприяє процесу гуміфікації соломи в ґрунті, що відбувається більш інтенсивно ступінь розкладу соломи підвищується, а коефіцієнт її гуміфікації в ґрунті перебувають на рівні коефіцієнтів гуміфікації гною. Зазначені процеси проявляються інтенсивніше під час заробки соломи в шар ґрунту 0-5см. Поверхнева заробка соломи сприяє більшому на 15-20% виходу новоутворених речовин і зміні їхнього групового складу порівно з заорюванням. Внесення компенсаційної дози азоту підсилює гуміфікацію соломи і сприяє підвищенню в 1,3 рази гуматності новоутворених гумусових речовин.

Збагачення з року в рік верхньої третини гумусового горизонту післяживними, кореневими рештками і соломою зернових культур сприяє поповненню складу ґрунтової мікрофлори.

При цьому у верхньому шарі відбувається збільшення вмісту на 26-30% екологотрофічних груп мікроорганізмів (бактерій і грибів), які використовують органічний азот, порівняно із заорюванням, а в шарі ґрунту 15-30см на 20-30% зменшується вміст бактерій, які використовують мінеральний азот. Це забезпечує гальмування процесів мінералізації і активізує процес гуміфікації органічної речовини внесеної в ґрунт.

Для азотної недостатності при біологічному розкладанні соломи вносять 8-10кг діючої речовини на 1т післяживних решток. Одна тонна соломи з компенсацією азотної недостатності за дії й після дії на врожай і накопичення гумусу ідентична внесенню 4-5т напівперепрілого гною внесення соломи ефективніше проявляє свою дію за виконання системи обробітку ґрунту, яка полягає у систематичному обробітку ґрунту і заробкою гною, післяживних, кореневих решток і соломи їх заорювання сприяє простому відтворенню гумусу, а заробка у верхніх шарах дисковою бороною – розширеному.

Цей підхід поліпшує всі ґрунтові режими: водний, тепловий і повітряний, фітосанітарний внаслідок поліпшення гумусового стану.

Заслуговують уваги технологія використання соломи разом з бобовими сидератами. При спільному використанні зеленого добрива і соломи розкладання органічної речовини протікає нормально при відношенні С:N в межах (20-30):1.

Існує 2 способи використання соломи з сидератами.

При першому під покрив озимини або ярих зернових пересівають бобові сидерати (багаторічний люпин, середела). Після обробки покривної культури подрібнена солома залишається на полі у виді мульчі під ростучі сидерати, який весною наступного року заробляють під просапні культури.

При другому способі після обробки зернових подрібнену солому розкидають по полю і заробляють, потім висівають по жниву бобові сидерати (вузьколистий люпин, пелюшка) пізно осінню їх заробляють під ранні ярі культури.

Солома і поживні сидерати мало впливають на врожайність першої культури. Заробка багаторічного люпину забезпечила таку ж надбавку, як використання гною в дозі 30т/га. Однак внаслідок заробки соломи дала реальну добавку урожайності зерна ячменю і вівса 0,35т/га., соломи разом з підживними вузьколистим люпином 0,68т/га., з багаторічним люпином 0,9т/га., з гірчицею білою 0,6т/га. Внесення соломи разом з зеленим добривом сприяє активізації біологічних процесів у ґрунті. При цьому активізуються діяльність ґрунтових вільноживучих мікроорганізмів флори, здатні фіксувати атмосферний азот, збільшилася ферментативна активність ґрунту.

В результаті активізації біологічних процесів, особливо азотофіксатори мікрофлори на