па збереження якості зерна. Посіви, перспективні для вирощування зерна сильних і цінних пшениць, обробляють інсектицидами при чисельності 1—2 і більше личинок чере-пашки на 1 м2. Решту посівів, а також на-сінні ділянки ячменю і жита обробляють, якщо кількість личинок досягає 4—6 екз. па 1 м2. Використовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти дорослих клопів у весняний період. При необхідності поєд-нання обробок проти черепашки, злакових попелиць і пшеничного трипса застосовують метафос, метатіон або подвійну суміш 80%-ного хлорофосу та 40 %-ного метафосу (0,5—0,8 + 0,2—0,3 кг/га). Більші з наведених норм витрати інсектицидів і їх сумішей вико-ристовують для збереження кондицій зерна сильної та цінної пшениці. В Лісостепу і на Поліссі при збільшенні чисельності гостро-голових клопів та супутніх видів щитників до 6—8 екз. на 1 м2 для захисту, посівів від них застосовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти шкідливої черепашки.
Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня чисельність стано-вить не менше 25—30 екз. на стебло або ко-лос. Застосовують ті самі препарати, за ви-нятком фосфаміду, що й проти попелиць на-прикінці фази цвітіння.
Для знищення хлібних жуків при чисель-ності їх 3—4 екз. на 1 м2 крайові смуги посі-вів слід обробляти 80 %-ним хлорофосом (1,5—2 кг/га) або його сумішшю з 40 %-ним чи ЗО %-ним метафосом (1 + 0,5—0,7 кг/га). В роки масового розмноження шкідників може виникнути потреба суцільної обробки посіву. В цьому разі хімічні заходи проти хлібних жуків необхідно поєднувати :І обприскуван-ням проти личинок шкідливо черепашки та жуків хлібної жужелиці (хлорофосом або його сумішшю з метафосом з розрахунку 1,5— 2 кг/га), закінчивши обробки не пізніше по-чатку фази воскової стиглості зерна.
До середини фази виходу рослин у трубку суцільні обробки провадять за допомогою як авіаційної, так і наземної апаратури. Пізніше тракторні обприскувачі використовують лише для крайових обробок, а також доробки після авіаобприскування ділянок уздовж лісосмуг, ліній зв'язку та електромереж, пришляхових смуг.
Велике значення у зниженні, шкідливості та обмеженні чисельності шкідників має своє-часне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складе-ним графіком з урахуванням наступного роз-міщення культур у полях сівозміни, чисель-ності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів. Насамперед необхідно збирати врожай з тих полів, де планується розміщення озимих колосових культур з очікуваною високою якістю зерна, а також де найбільша чисельність чере-пашки. Забезпечується весь комплекс заходів по запобіганню втратам зерна та соломи. Щоб обмежити розмноження хлібної жужелиці, гесепської мухи та деяких інших шкідників, солому подрібнюють і негайно вивозять з поля (комбайн має працювати у агрегаті з подріб-шовачем соломи та візком ПТС). Слідом за збиранням лущать стерню в 1 — 2 сліди дисковими лущильниками чи боро-нами.
Залежно від зональних особливостей, умов зволоження, а також прийнятих технологій культур після лущення провадять полицеву оранку з передплужником, плоскорізнин чи поверхневий обробіток. При повторному роз-міщенні озимих в умовах зрошення, а в роки
3 пізніми строками достигання та збирання хлібів і кількістю опадів у липні—серпні вище багаторічної норми в районах масового роз-множення хлібної жужелиці та злакових мух слід провадити полицеву оранку з наступним напівпаровим обробітком.
5.2. ЗИМОСТІЙКІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ
Вимерзання. Природу вимерзання рослин найповніше дослід-жували М. А. Максимов та І. І. Туманов. Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кін-цевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.
Перший тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду всередині клітин і спричинюється швидким (2—5 °С за хви-лину) охолодженням рослин. Такий тип вимерзання у при-роді майже не трапляється, бо рослини охолоджуються знач-но повільніше.
Другий тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду тільки в міжклітинниках (протопласт залишається незамерз-лим). Із зниженням температури вода відтягується від клітини кристалами льоду в міжклітинні простори, внаслідок чого протопласт поступово зневоднюється, що часто спричинює коагуляцію білкових колоїдів, і клітина гине. Шкідливе та-кож утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)
При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах — близько мінус 40°С.
Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критилної у зоні залягання вузиш кущення.
Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.
Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: грунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижу-ється). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений грунт, вузол кущення формується близько до поверхні грунту і пошкоджується морозами.
Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє,