Вивченні лісової рослинності України почалося ще у XVIIIст. Проте дослідження ХVІІІ та першої половини ХІХст. були епізодичними і охоплювали незначні площі. Зміст одних робіт був флористичний, інших – лісогосподарський.

У другій половині ХІХ та на поч. ХХст. дослідження лісової рослинності стають частішими, охоплюються більшу територію і тісніше пов’язуються з практичними завданнями. Відомості про лісові рослинність Лісостепу і Степу поступово збільшуються починаючи з другої половини ХІХст. Особливо багато було зроблено по вивченню рослинного покриву, в тому числі і лісової рослинності цих зон, в кін ХІХ і на поч. ХХст. А.М. Красновим, Г.І. Танфільєвим, Г.М. Висоцьким і О.О. Ізмаїльським, коли вони працювали тут в “Экспедиции, снаряженной Лесным департаментом под руководством профессора Докучаева» (1892-1897). Внаслідок цих досліджень з’явився цілий ряд праць, в яких згадані автори особливу увагу звертають на закономірності розподілу рослинності в зв’язку з ґрунтами.

Й.К. Почоський протягом багатьох років вивчав флору і рослинність Правобережного лісостепу та Степу і особливо докладно вивчив флору і рослинність Херсонщини (1910-1915). Й.К. Пачовський багато уваги приділяв питанню історії розвитку рослинності і південно-західного краю. Він вважає, що “Рослинність Лісостепу подільського типу, безумовно, з часів міоцену перетерпіла досить суттєві зміни, дуже збідніла, безумовно, неодноразово змінювала свій основний екологічний тип, але все ж таки не тільки лягла в основу сучасної рослинності цієї області, а й стала головним джерелом заселення рослинності Полісся та Причорноморських степів” (1910, ст.. 367) (цит.за [40]).

У наш час ліси та лісорослинні умови Лісостепу і Степу України інтенсивно вивчаються лісотипологами і фітоценологами і відповідності до вимог народного господарства. У опублікованій в 1925р. Є.В. Алексєєвим праці “Типи Українського лісу” виділено і досить добре описано широколистяні ліси Лісостепу та байрачного степу – діброви, груди, вільшняки.

Мельник В.І. (2000р) розкриває закономірності розподілу рідкісних і зникаючих видів флори рівнинних лісів України в лісових фітоценозах, в екотонах між лісовими та іншими рослинними угрупуваннями, в вторинних місцезростання в лісових культур фітоценозах. Вивчає структуру популяцій рідкісних і зникаючих видів, запропонував рекомендації по охороні рідкісних видів [42].

Шеляг-Сосонко Ю.Р. в співавторстві з Осиню ком В.В. та АндрієнкоТ.Л. дає загальний ботаніко-географічний огляд рослинності України. Висвітлює її зонально-регіональні особливості, основні син таксони рослинності вищого і середнього рангів, їх поширення, зв’язок з визначними факторами середовища, специфічні особливості регіонального характеру. Описує їх флористичний склад, домінуючі елементи флори, ценотичну структуру, географічні типи ареалів основних ценозоутворювачів і характерних видів, а також поширення в зональних і регіональних підрозділах. Наводяться дані про екологічну роль і народногосподарське значення рослинності, степінь її зберігання і антропогенних змін [41].

3.Фізико-географічна характеристика території дослідження

Географічне положення Івано-Франківська область утворена 4 грудня 1939р. Її площа – 13,9 тис. км2, що становить 2,4% території країни. Загальна протяжність від крайньої північної точки до крайньої південної становить понад 180км.

Придністров’я – це північно-східна частина області, яка лежить на Подільській височині. Тут панують лісові та степові ландшафти, це західний край лісостепової зони Руської рівнини.

Придністровське Покуття, яке ще називають Тлумач – Городенківською височиною, лежить на північ від річки Прут і простягається до долини Дністра. (мал.3.1) Ця височина, середні висоти якої не перевищують 300м, має такий план орографічної будови: її орографічні лінії простягаються з північного заходу на південний схід, тобто паралелльно напрямкам течії Дністра.

Придністровське Лівобережжя Івано-франківської області має нахил на південь (мал 3.2). Східна частина цього лівобережжя має дуже горбисту поверхню [9,14].

Територія урочища „Струмкове” розміщена вздовж річки Дністер, площею біля 350м2. Границі території дуже звивисті, на півночі та сході вона межує з Тернопільською областю. Крайня північно-східна границя території є обласним рубежем.

Геологічна будова

Територія Івано-Франківської області входить до складу двох великих геоструктурних одиниць: Карпатської геосинклінальної області і південно-західної окраїни Руської платформи (Волино-Подільська плита).

У долині Дністра відслонюються виходи силуру і девону. Відслонення силурійських порід по Дністру в межах області тягнуться на відстані близько 20км. Розріз силуру на Поділлі має велику потужність (близько 850м) і в нижній частині складається переважно з карбонатних, а в верхній – з карбонатно-теригенних і теригенних (уламкові відклади, представлені глинами, пісками, пісковиками, гальками, конгломератами тощо) порід. Залягаючи з розмивом на ордовику, утворення силуру перекриваються червоно-кольоровими пісковиками нижнього девону.

На території Волино-Подільської окраїни Руської платформи відкладам богородчанської світи стратиграфічно відповідають мілководні утворення, які складаються з кварцово-глауконітових пісків і пісковиків, мергелів, глин, органогенноуламкових та літотамнієвих вапняків. Нижній тортон, зазвичай, залягає на розмитій поверхні верхньокрейдових і більш давніх порід. Його потужність коливається у межах 40-60м [9,7].

У геологічному плані та частина Подільського плато, що входить до складу Івано-Франківської області, розміщена в межах пологої сідловини, яка розділяє два палеозойські прогини: Львівський – на півночі і Кишинівський – на півдні.