Курсова робота

Тема: „Фурункульоз”

План

І. Вступ

ІІ. Огляд літератури:

Етіологія і патогенез фурункульозу.

Характеристика лікарських форм для зовнішнього застосування.

Лікарські субстанції, що використовуються для лікування фурункульозу.

Склад і технологія приготування лікарських форм, що використовуються в дерматології.

ІІІ. Висновки.

ІV. Література.

Вступ

Профілактика і лікування шкірних захворювань була завжди одним з важливих проблем в охороні здоров’я. Вивчення захворюваності різними дерматозами на найбільш великих підприємствах основних видів промисловості (машинобудівництво, автомобільна, нафтова, вугільна, текстильна) показано, що більше ніж у 1/3, що страждають шкірними хворобами спостерігається піодермії, а недієздатність по них складає біля половини всіх випадків.

Самим частим з захворювань є фурункульоз – серйозне захворювання, що потребує значних зусиль і часу.

Фурункул чи карбункул лиця може бути небезпечним для життя хворого.

Етіологія і патогенез глибоких піодермій.

Гнійничкова інфекція – найбільш часто зустрічається як в хірургічній, так і в дерматологічній практиці. Збудники гнійничкової інфекції різні. Найчастіше всього її викликають стафілококи і стрептококи, пневмококи і гонококи, синегнійна паличка, кишкова паличка.

Фурункул, як правило, викликається стафілококом, найчастіше золотистим, рідше – білим.

Якщо етіологія виникнення точно встановлена і не викликає сумнівів, то причини і умови, в силу яких потенціальні патогенні коки, що знаходяться на шкірі здорової людини і викликають розвиток гнійничкових захворювань – фурункулів, карбункулів і інші, ще недостатньо вивчені.

Патогенезу фурункульозу присвячено велику кількість робіт. Частина авторів відводять стану макроорганізму, ендогенному фактору, першочергове значення, вказуючи на патогенетичну роль в розвитку фурункульозу різних порушень нервової, ендокринної систем, авітамінозам, інтоксикації. Особливо підкреслюється значення порушення вуглеводневого обміну (діабет). Велика роль належить зовнішньому фактору – мікро-, макротравматизм запиленість шкірного покрову, що сприяють проникненню збудника в організм, або послаблюють захисні сили організму (несприятливі метереологічні умови, переохолодження, перегрів).

Стафілокок і шкіра.

В середньому на шкірі людини знаходиться по 40215 на 1 см2 патогенних стафілококів і стрептококів. За 15 хвилин за допомогою щітки можна видалити з поверхні 4-40 млн. бактерій. В ванній змивається 85-1212 млн. м/о. Найбільше стафілококів в волосяних і пітливих місцях – в області продихів волосяних фолікулів, між пальцевих складках на ногах, носо-губних, підгрудних складках.

Кислотний бар’єр шкіри як бактерицидний фактор разом з дією сонячного світла створюють умови для самодизенфекції або стерилізації. Антимікробною дією володіє і особливо активна речовина ідентична лізоциму, так як і шкірне сало, що виділяється шкірою і слизовою оболонкою. По матеріалах Анкудіної Т.В., мікробна флора шкірних покривів здорових людей складається переважно з стафілококів, з яких 49,5% – сапрофіти, 41,8% – умовно патогенні і 8,7% – патогенні; на клінічно здоровій шкірі людей, що хворіють стафілодермією, сапрофітні стафілококи зустрічаються в 49,4%, патогенні – в 30,6%. На думку Slopec (1970), носійство в порожнині носа, є головним фактором в розповсюдженні стафілококових інфекцій. По його даних, 30-50% носіїв інфекції поза лікарнею є носії стафілококів в порожнині носа, у 70% їх знаходять на шкірі рук; 30-70% дорослих хворих в лікарнях є носії стафілококів в порожнині рота. Для вивчення шляхів розповсюдження стафілококової інфекції і ролі бацилоносійства широко використовується типізація стафілококів за допомогою бактеріофагів. Фаготинізація стафілококів вперше запропонована Fisk (1942) і детально розроблена Williams і Rippon (1952), застосовується при вивченні патогенезу і епідеміології стафілококових захворювань. Принцип її складається в визначенні нізогенної активності чи чутливості стафілококових культур до стандартного набору фалів. Встановлено, що різні штами стафілококів відрізняються один від одного різним характером фагорецепторів і різною стійкості до окремих фалів. Це властивість мікробів досить стабільна.

Захисні реакції організму в боротьбі з інфекцією. Фагоцитоз.

Важливими захисними реакціями в боротьбі організму з інфекціями є імунологічна і фагоцитарна реакція. Обидва ці процеси тісно взаємозв’язані між собою. Основною клітиною – фагоцитом при фурункульозі є нейтрофільний лейкоцит. Для цієї клітини характерне наявність сегментованого ядра, дрібногланулярної цитоплазми з великою кількістю специфічних гранул. Специфічні гранули нейтрофіла представляють собою різновидність лізисом.

Імунологічна активність.

В виникненні і розвитку різних форм фурункульозу, крім збудника, його патогенності і вірулентності, велике значення має реакція організму на інфекцію, активність імунобіологічних реакцій. Це загальна імунобіологічна реактивність організму і рівень специфічної сенсибілізації. Вивчення загальної імунобіологічної реактивності проводиться підшкірним введенням мінімальної дози цитотоксичної сироватки. Специфічна сенсибілізація, що свідчить про ступінь інфекційного процесу, визначається підшкірним введенням стафілококового анатоксину в дози 0,1мл. Реакцію оцінюють через наявність чи відсутність еритеми і по її розмірах.

Велике практичне значення має питання про можливість активної проти стафілококової імунізації.

Роль макроорганізму в патогенці глибоких піодермій.

Багато чисельними клінічними спостереженнями дерматологів твердо показано, що хронічні і рецидивуючі піодермії розвиваються у людей переважно ослаблених, з захворюваннями внутрішніх органів (особливо шлунково-кишкового тракту), з порушенням обміну (вуглеводного, білкового), функцій нервової системи.

Патогенетичне значення захворювань ШКТ полягає в тому, що у хворих спостерігається занижене харчування через погане всмоктування і подразнення сальноволосяних фолікулів токсичними речовинами, що утворюються в кишечнику і виділяються з шкірним салом.

Роль екзогенних факторів і макроорганізму в виникненні глибоких піодермій.

Крім макро- і мікроорганізму велику роль грає травми шкіри. Крім травми велику роль грає порушення кислотного бар’єра і хімізму шкіри.

Протікання фурункула чи карбункула може викликати виражена запальна реакція, різкою хворобливістю і загальними порушеннями, що досить швидко закінчуються клінічним виздоровленням.

В інших випадках захворювання з самого початку протікає в’яло, зі слабкою запальною реакцією, відрізняється подовженим протіканням з частими чи не дуже рецидивами, що в значній мірі залежить від заниженої боротьби і змінною реактивністю організму.

В ряді випадків фурункульоз розвивається як гостре захворювання у людей похилого віку з послабленою