голок уловлюють з Космосу випромінювання, породжувані людьми. Людина в стані любові випромінює світлу енергію, і вона йде в Космос. Це енергія творення, яка здатна творити світи; швидкість її переміщення у всесвіті неприступна жодному приладу. Їй достатньо миті, щоб досягти планет, що знаходяться над Землею, відобразитися від них і повернутися на Землю. Сонце, посилаючи свою енергію, також відображає світле випромінювання людини, хоча й не весь його спектр. Відображається, повертається на Землю тільки благодатне випромінювання. Вдень і вночі кедр своїми голочками приймає це випромінювання і накопичує в себе весь спектр світлої енергії, що випромінює людьми. Коли її виявляється недостатньо в Космосі або у всьому живому на Землі, кедр віддає цю енергію.
Як дерево чисте і священне, кедр завжди цінувався дуже високо і відомий нам ще із староєгипетської і старогрецької історії. В єгиптян свого лісу не було, і вони «імпортували» кедр з ліванських гір. Вивозили його так багато, що не випадкове в якнайдавнішій казковій «Поемі об Гильгамеше» гай ліванського кедра охороняло чудовисько. Єгиптяни робили з кедра меблі, будували судна і будівлі, ховали в кедрових саркофагах фараонів. Кедрове масло використали для первинного бальзамування небіжчиків. Єгиптяни взагалі були упевнені, що кедр був створений виключно для них по волі бога родючості Осиріса.
З кедра ж будували галери і фінікійці, великим попитом користувався кедр в ассірійців, стародавніх римлян, греків і інших народів.
До речі, традиційне використовування кедра для споруди засобів мореплавання не обійшло і Америку — індійці робили з цього дерева свої прекрасні каное. В 1678 року в світ вийшла книга «Пірати Америки». Її автор, А. Про. Екськвемелін, був лікарем на службі Французької Вест-Індськой компанії. В 1666 року на одному з її кораблів він відплив на Антільські острови і за сім проведених там років зібрав масу найнеймовірніших відомостей і спостережень, які і лягли в основу його захоплюючої книги. Для нас же ця книга цікава перш за все згадкою про кедр. Читаємо:
«Багато тут також кедрів, іспанці називають їх «кедрос», а французи — «акажу» (червоне дерево). Кедр дуже добрий для споруди кораблів і каноє Каноє — це човни, видовбані з цільного стовбура дерева, але плавати на них можна не гірше, ніж в шлюпці. Індійці уміють виготовляти такі каное без жодних залізних інструментів. Роблять вони це так: дерево обпалюють, коли воно ще стоїть на корінню, і обпалюють належним чином. Коли дерево падає, під ним розводять велике багаття і стають навколо з водою напоготів, заливаючи ті місця, які обгорати не повинні. Потім кам'яною сокирою вискрібають вигорілу деревину і одержують нове каное. На таких каное можна пройти миль двадцять, п'ятдесят, а іноді навіть і добру сотню».
Кедр неодноразово використовувався в якості царської емблеми і завжди символізував тих, чиє життя «приховане з Христом в Богу».
Першій святій Грузинській церкві вважається блаженна Сидонія, живе в Мцхете. Переказ свідчить, що її брат, рабин Еліоз, в рік страти Рятівника відправився з паломництвом в Єрусалим. Вже чуюча про Христа Сидонія благала брата привезти яку-небудь річ, що належить Месії. Еліоз в день страти Рятівника був в Голгофи і купив Хітон Господень у воїна, якому той дістався по долі. Коли Хітон потрапив в руки Сидонії, вона стала цілувати його із сльозами великої скорботи, потом притиснула до грудей і негайно пасла мертвою. Ніхто з людей, що зібралися подивитися на чудову смерть Дівчини, не зміг звільнити з її рук одяг Христову і через деякий час Еліоз таємно поховав сестру разом з Хітоном. Довгі роки було невідомо, де знаходиться могила Блаженній. І лише молитвами Святої Ніни, просвітники Іверії, Місце, де покоїться Риза Христова — найбільша святиня християн, було знайдено. На могилі Сидоніїрос могутній кедр. Коли на цьому місці возвели перший в Грузії храм, при споруді його використали стовпи з цього розпиляного кедра. Присутність Ризи Господові під корінням кедра виявлялося здійсненням багатьох чудес, зцілень і стікання від стовпа і від коріння кедра цілющого благовонної мири, яка закінчелася лише після того, як Хітон був виритий із землі. Це трапилося біля 1228 року, за тяжких для Грузії часів нашесті Чингисхана. Після того, як орда зрівняла Тбілісі із землею, не залишивши каменя на камені від храмів і палаців, і попрямувала у бік Мцхета. одна благочестива людина, не бажаючи залишити на наругу варварам святиню своєї країни, після попередньої молитви до Бога, відкрив труну Сидонії, вийняв з нього Пречесний Хітон Господень і передав його архіпастирю. З цих пір Хітон зберігали в ризниці католікосів, поки цар Олександр І (царював з 1414 до 1442) не відновив Мцхетский храм. Тоді Хітон внесли в храм і приховали в церковному хресті, де він залишався до XVII століття. В 1625 року шах Аббас, завоювавши Грузію і бажаючи в своїй владі заручитися підтримкою Російського царського двора, узяв святиню з Мцхетського храму, поклав в золотий ковчег і передав Хітон Господень Всеросійському самому Святому Патріарху Філарету. Благочестивий цар Михайло і самий Святий Патріарх Філарет з радістю прийняли цей великий дар. Після молитви, поста і найретельнішого збору всіх відомих відомостей, вони упевнилися, що це істинне Риза Господня. Тоді святиню поклали в особливому приміщенні в правому кутку західної сторони Московського Успенського собору. Там вона знаходиться і понині.
На переконання стародавніх, сама Божественна рука звеличила