Разом з тим водорості можуть мати і негативне зна-чення. Так, при масовому розмноженні у водоймах вони викликають «цвітіння» води, роблячи її непридатною для використання, забруднюють насосні станції і водоводи, деякі види вкривають днища суден, буї, погіршуючи експлуатацію їх.

Царство ГРИБИ

Загальна характеристика. Гриби – група гетеротроф-них організмів, які не мають хлорофілу. Гриби об'єднують в окрему систематичну групу – царство (поряд з царст-вами тварин і рослин). Це одноклітинні і багатоклітинні організми. На сьогодні систематики налічують більше, 100 тис. родів грибів.

Цвільові гриби поселяються на продук-тах харчування, в ґрунті, на овочах і плодах. Вони викликають псування доброякісних продуктів (хліба, ово-чів, ягід, фруктів тощо). Більшість цих грибів – сапрофі-ти. Проте деякі з них є збудниками інфекційних хвороб людини, тварин, частіше рослин. Наприклад, гриб трихофітон викликає стригучий лишай у людини і тварин.

Усім добре відомий одноклітинний гриб мукор, або біла цвіль, який поселяється на овочах, хлібі і кінському гної.

Дріжджі – це одноклітинні нерухомі організми, які мають розмір від 8 до 10 мкм. Форма цих грибів овальна або видовжена. Справжнього міцелію вони не утворюють. Швидкість обміну речовин у дріжджів (у перерахунку на одиницю маси) значно вища, ніж у міцелярних. Вони широко розповсюджені у ґрунті, на субстратах із рослин, що мають багато глюкози.

Дріжджі швидко ростуть і розмножуються, що значно

змінює зовнішнє середовище. Їх культивують, використо-вують у господарській діяльності з давніх-давен, бо вони викликають бродіння вуглеводів з утворенням спирту і вуглекислого газу. Велике значення мають хлібні, або пивні, дріжджі, що використовуються в хлібопеченні та пивоварінні (існують лише культурні раси), й винні, які застосовують при виготовленні вин. У природі останні зустрічаються в соку різних соковитих плодів. Деякі дрі-жджі нагромаджують у клітинах білки та жири, тому їх споживають як їжу.

Гриби-паразити. На рослинах паразитує більше 10 тис. видів грибів, на тваринах, людині – близько 1 тис. видів.

Представники сажкових грибів паразитують в основному на культурних і дикорослих злаках, викликаючи захворювання злаків – сажку. Назва хвороби пішла від того, що хворі рослини мають вигляд обвуглених або обсипаних сажею.

Іржасті гриби, яких налічується близько 7000 видів, паразитують не тільки на покритонасінних, а й на вищих спорових рослинах, викликаючи хворобу іржу. На ураже-них грибом листках, стеблах з'являються бурі плями – звідки і назва хвороби. Найбільш поширена лінійна іржа, що паразитує на різних злакових. Уражаючи асиміляцій-ну поверхню хлібних злаків, іржа призводить до значних , втрат урожаю. Ріжки – це паразитичний гриб, який розвивається на житі, часом на пшениці та інших злаках.

Великої шкоди завдає представник роду фітофторових грибів картопляний гриб, що вражає бульби та бадилля картоплі. На листках утворюються бурі плями, зменшу-ється фотосинтез, а отже, і врожай. Пошкоджені бульби втрачають свої товарні якості, погано зберігаються.

ЛИШАЙНИКИ

Лишайники - це особливі організми, в тілі яких об'єд-нані водорості й гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо більше 20 тис. ли-шайників.

Від інших організмів, у тому числі і від окремих грибів і водоростей, вони відрізняються за формою, будовою, характером обміну речовин, особливими лишайниковими речовинами, способами розмноження, повільним ростом (від 1 до 8 мм на рік).

Слань лишайників різноманітна за формою, розміра-ми, будовою, забарвленням. Колір слані зумовлений наяв-ністю пігментів у оболонках гіф і плодових тілах лишайни-ків. Розрізняють п'ять груп пігментів: зелені, сині, фіоле-тові, червоні і коричневі. Пігменти утворюються тільки на світлі. Чим більше світла в місці зростання лишайників, тим яскравіше вони мають забарвлення.

За морфологічними ознаками лишайники поділяються на коркові, листуваті і кущисті.

У коркових, або накипних, лишайників слань має вигляд забарвленої кірочки або нальоту, що приростає дуже щільно до субстрату. Товщина кірочок різна – від ледве помітного накипу або порошкоподібного нальоту до 0,5 см, діаметр – від кількох міліметрів до 20–30 см. Ростуть накипні лишайники на поверхні ґрунтів, гірських порід, корі дерев і кущів, оголеній деревині, що гниє. Ця група лишайників найбільш багата видами (близько 80 %), що зустрічаються в різних умовах.

Листуваті лишайники мають форму пластинок різного забарвлення, розташованих горизонтально на субстраті (пармелія, стінна золотянка). Звичайно пластинки округ-лі, 10–20 см у діаметрі. Характерною особливістю листуватих лишайників є неоднакове забарвлення і будова верхньої і нижньої поверхні слані. У більшості з них на нижній частині слані утворюються органи кріплення до субстрату – ризоїди, які складаються із зібраних у пучки гіф. Ростуть вони на поверхні ґрунту, серед мохів. Листуваті лишайники у порівнянні з накипними є більш високо-організованими формами.

У кущистих лишайників слань стеблоподібної форми, прикріплюється до субстрату невеликими ділянками

нижньої частини, а верхня частина розгалужена і піднята над поверхнею або звисає з дерев подібно до косматих грив –«бородаті лишайники».

Лишайники невибагливі до умов середовища і харак-теризуються високою стійкістю до впливу несприятливих факторів. Вони можуть рости у найрізноманітніших умо-вах освітлення і вологості, легко переносять тривалі періо-ди без води, різкі коливання температури, але по-різному реагують на забруднення повітря. Деякі з них не витриму-ють навіть малого забруднення повітря і гинуть, інші – живуть лише в населених пунктах, у тому числі і промис-лових містах. Вивчивши цю особливість лишайників, їх можна використовувати як біоіндикатори для оцінки чис-тоти повітря.

Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстра-тах: кам'янистих породах, ґрунті, корі дерев, хвої, лист-ках вічнозелених рослин, мохах, гниючій деревині та інших рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках та інших