Вивчення флори Українських Карпат як єдиного цілого почалося в кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст.

Перші флористичні дослідження в Українських Карпатах пов’язані з діяльністю таких наукових центрів як Львівський університет (Б.Гаке, Н.Вітман, А.Завадський, Г.Лобажевський, А.Геман, Б.Блоцький), Львівський політехнічний інститут (О.Волощак). Фізіографічна комісія наукового товариства ім. Коперника в Кракові (Г.Запалович), Угорський національний музей в Будапешті (Б.Кітайбель, В.Борбаш, Л.Шімонкай, Клузький університет (Ф.Шур, І.Баумгартен) та діяльністю ботаніків-аматорів (брати Й. та З..Косинські, Ф.Гербіх, С.Вітвицький, Г.Зіпер, Г.Гюккель, Я.Вагнер, Е.Туринський, А.Слендзінскьий та інші. В австро-угорський період з’явилися перші флористичні зведення для територій Буковини, Галичини й Трансільванії, в яких були відомості про флору Українських Карпат. До початку першої світової війни відомості про флору Карпат були вже досить повними, що дало можливість у польсько-чехословацько-румунський період досліджень видати визначники рослин Польщі, Чехословаччини та Румунії, а також приступити до опису флори цих територій та до вивчення поширення видів або певних груп рослин [19]

Возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській соціалістичній державі і перебудова народного господарства на соціалістичній основі послужили великим поштовхом дальшого вивчення флори і рослинності Карпат. В західних областях, на Буковині і Закарпатті було створено багато наукових і учбових закладів, які вивчали Карпати: відділ географії спорових рослин Інституту ботаніки АН УРСР, Науково-природознавчий музей АН УРСР, Інститут землеробства і тваринництва західних районів АН УРСР, лісотехнічний і сільськогосподарський інститути у Львові, університети в Чернівцях, Ужгороді і Львові, кілька сільськогосподарських та лісових дослідних станцій. Велику дослідну роботу провели в Карпатах відділи геоботаніки та систематики рослин Інституту ботаніки АН УРСР, відділи Ботанічного інституту ім.. В.Л.Комарова та інші науково-дослідні заклади Києва, Харкова, Москви та Ленінграда.

Незважаючи на значну кількість опублікованих праць, до цього часу немає критичного зведення по флорі Карпат, в якому були б проаналізовані, критично розглянуті й узагальнені дані попередніх досліджень й показані закономірності формування й положення флори Карпат серед флор Середньої Європи. [19]

Уже після війни вийшли цінні зведення з дослідження флори і рослинності Карпатський гір, серед яких вирізняються “Високогірна флора Українських Карпат” В.Чопика (1976 р) і “Рослинність високогір’я Українських Карпат” К.Малиновського (1980 р.). Професор В.Чопик висвітлив походження, проаналізував флористичні зв’язки, описав флору високогір’я наших Карпат. Професор К.Малиновський з притаманною йому скрупульозністю детально описав рослинний покрив найвищих гірських хребтів Українських Карпат.

В 1984 р. в ужгородському видавництві “Карпати” вийшла книга В.Комендаря, П.Скунця і М.Гнатюка “Зелені перлини Карпат”.

2. Фізико-географічна характеристика території дослідження

2.1 Географічне положення.

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природнім районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території.

У межах Івано-Франкіської області знаходять північно-східні схили Українських Карпат, які поділяються на три фізико-географічні області: Покутські Карпати, Горгани, Гуцульські Карпати.

Горгани – одна з найбільш гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані в межах Івано-Франківської області, між долиною р.Мізунки на північному заході і долиною р.Черемоша на південному сході. Південна границя проходить по вододільному хребту від верхів'я річки Ріка на північному заході і до Верховинського пониження на південному сході, де Горгани межують з Чорногорським хребтом.

Численні поперечні долини, що прорізують гори, є характерною рисою природи Горган. Це долини рік Свічі з Мізункою, Лімниці з Чечвою, Бистриці Солотвинської і Надвірнянської, Пруту та інших. Долини рік розчленовують Горгани на ряд межирічних просторів, які відрізняються один від одного висотою і складністю розчленування.

У природно-географічному відношенні Горгани діляться на три фізико-географічні райони: Берегові низькогірні скибові Горгани, Зовнішні середньогірні Горгани.

Вододільні Горгани займають порівняно вузьку смугу Вододільного хребта на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Абсолютні висоти тут коливаються у межах 1000-1400 м. Гори складені молодими флішовими товщами поляницької і кросенської світ олігоцену. Рельєф цього району створений ерозійними процесами, що відбувалися в результаті боротьби за вододіл правих приток Дніпра і Тиси.

Вододільні Горгани – один з найглухіших районів Карпат, де панують виключно природні ландшафти.в межах Івано-Франківської області вони – в напрямку з північного заходу на південний схід мають ряд відмінних рис і поділяються на два райони: Вишківські і Яблуницькі Вододільні Горгани.

Вишівська Верховина займає північні схили вододілу і простягається вузькою смугою від села Сенечів, вздовж повздовжньоїх долини верхньої течії Мізунки до витоків рік Свічі, Осмолоди і Лімниці. На Вододільному хребті окремі вершини піднімаються до 1000-1500 м. Зокрема, в цьому хребті, гора – Городище – висотою 1077 м – є найвищою в селі Сенечів.

2.2 Геологічна будова.

У геологічній будові Карпатської складчастої області беруть участь інтенсивно дислоковані флішеві відклади крейди та палеогену, виявлені монотипним переверстуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів.

Крейдові відклади на території області виявлені морськими платформеними і геосинклінальними (флішевими) фаціями. У межах поширення платформених фацій у розрізі крейди виділяються відклади верхнього альбу, сеноману, турону і сенону.

Більш верхні горизонти сантонського, шампанського і маастрихівського ярусів в основному складаються з крейдоподібних мергелів, крейдоподібних вапняків і рідше мергелистих алевролітів.

У кінці пізньокрейдового часу почалась перебудова флішового басейну , в результаті чого значно змінились умови осадконакопичення. У розрізі потужного і фаціально мінливого палеогенового флішу виділяються два комплекси: 1) нижній, який об'єднує пісковики і ритмічні строкаті та зеленувато-сірі породи палеоцену і еоцену;