Під час обліку самець, що співає інтерпритується як одна пара. Якщо виявлена самка, група молодих птахів або зайняте гніздо, то їх теж приймають за одну пару. Деякі види гніздуються дуже рано і під час обліків зустрічаються їх зграї. Середній виводок (дві дорослі особини і молоді птахи) теж вважають за одну пару.

Відстань до птаха визначається від того місця де вперше був побачений птах, до лінії маршруту. Птахи, які пролітають над головною смугою записуються в додаткову смугу обліку.

Найважче дається визначати 25 метрів, тобто головну смугу обліку. Для цього необхідно часто визначати відстань в різних біотопах, що виробляє здатність швидко визначати смугу до якої записувати птаха. В польовому записі потрібно відмічати перехід від біотопу в біотоп і після обліку переписати всіх зустрічних птахів за видами і за біотопами.

Розрахунок відносної щільності популяції птахів.

Щільність популяції вираховується за формулою:

D = 10 kn/L

L – довжина маршруту, з точністю до 0,1 км;

n – кількість пар даного виду, виявлених в загальній полосі маршруту;

k – коефіцієнт корекції, який вираховується за формулою:

k = (1- SQRT (1-р)) / W,

де p – доля особин виду відмічених на головній смузі обліку від відмічених на загальній смузі;

W – ширина головної смуги з однієї сторони від лінії маршруту, яка становить 25 м.

Для опису населення орнітокомплексу використовували шкалу, запропоновану О.П. Кузякіним (1962) [10] зі змінами (Скильский, 1992) [11] та з урахуванням доповнення М.О. Козлова (1988) [12]. Значення видів у населенні представлено домінантами (10% і більше), субдомінантами (1-9 %) та другорядними (менше 1%) (Скильский, 1992 з уточненнями).

Фоновими вважалися всі звичайні і багаточисельні види птахів, тобто з густотою 10 і більше ос./км 2 . Для характеристики загальної густоти населення орнітокомплексу використано відповідну шкалу (Скильский, 1992).

Для розрахунку біомаси (добуток густоти населення на середню вагу птаха даного виду), розподілу за ярусами збирання їжі, виявлення належності до типів фауни використано матеріали Банку зоогеографічних даних Новосибірського БІНУ (Росія) зі змінами [13].

РОЗДІЛ ІІІ.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖУВАНОГО РАЙОНУ.

У зв’язку з географічним положенням і великою різноманітністю природніх умов західні області України мали великий інтерес для зоологів; слід також врахувати, що вивчення їх тваринного світу в минулому проводилось дуже слабо [14].

Однак до останнього часу в наших зведеннях по фауні, в монографіях, підручниках і наукових посібниках наводились тільки часткові відомості про тваринний світ західних областей України, які базувались на малочисельних українських, почасти польських, чешських і венгерських літературних джерелах. Частково ці матеріали були використані при написанні таких зведень, як “Птицы Советского Союза”, т. І-УІ, 1951-1954 [15]; “Фауна України”, т.ІV, 1957 [16]; “Птицы Советских Карпат» , 1954 [17] та ін.

Найбільші праці, які містять значні дані по фауні птахів західних областей України, – А. Завадського (1840), С. Петруського (1840), К. Водзицького (1851), В. Дзедушицького (1880, 1895), В. Тачановського (1882), Я. Карлинського (1882), А. Коціана (1884) і інших - відносяться до середини і кінця позаминулого століття, тобто мають сто п’ятидесятилітню давність.

Після 1919 року почався період більш поглибленого вивчення біологічних особливостей окремих видів птахів. З’являються публікації, присвячені аутекології, промислу та чисельності мисливсько-промислових птахів. Останні відомості наводились у таких виданнях, як “Карпатський мисливець” (1920-1938), “Мисливський листок” (1920-1938), “Мисливство” (1924), що виходили на угорській та польській мовах.

З хребетних Прикарпаття зоологи особливу увагу звертали на птахів та ссавців. Слід відмітити публікації Я. Соколовського, Є. Незабитовського – автора численних праць, в тому числі “Klucz do oznaczania zwierzat ssacych”, Л.Сагана, Я.Фудаковського, Я. Байгера та інших орнітологів.

Що стосується першої половини ХХ століття, то в цей період відомості про птахів західних областей України можна знайти в різних зведеннях і оглядових статтях, опублікованих польськими, чешськими і венгерськими орнітологами. Разом з тим цілий ряд праць українських і польських орнітологів безпосередньо висвітлює особливості авіфауни західних областей України. Серед них необхідно згадати таких авторів, як Я. Доманевський (1915), М. Шарлемань і Л.Портенко (1926) [18]; В. Храневич (1926, 1929) [19,20]; М. Бурчак-Абрамович (1928) [21]; Л. Портенко (1928) [22]; О. Грабар (1931, 1941) [23,24]; І.Фрідріхевич (1935), О.Дунаєвський (1935, 1938), К.Мічинський (1936), З.Годін (1937-1939), Р. Кунц і Я.Носкевич (1938) та ін.

З перших днів після возз’єднання у вивчення фауни західних областей України активно включаються наукові працівники Академії наук Ленінграда, Києва, зоологи Львівського, Ужгородського, Чернівецького університетів, науково-дослідних інститутів, лабораторій і обласних музеїв, орнітологи Кременця, Тернополя, Кишенева, Івано-Франківська. Птахи заходу України вивчені досить глибоко. Протягом 1948-1972 рр. орнітологи досліджували авіафауну цієї території. В результаті проведених досліджень по питанням фауністики, екології, зоогеографії цього краю тільки за післявоєнний період опубліковано десятки праць [25].

В Українських Карпатах працював Ф.І.Страутман (1947-1963), який написав монографію “Птицы Советских Карпат” (1954) [17] і багато різних орнітологічних статей [26-36]. У двотомній монографії “Птицы западных областей УССР” (1963) він узагальнив усе те, що виконали вітчизняні орнітологи з 1943 по 1963 рік [14].

Д.В. Владишевський, І.В. Марісова (1960, 1961) вивчали будову гнізд представників роду Turdus і біологію білозобого дрозда – типового представника Карпатського високогір’я [37,38].

Д.В. Владишевський і Т.В.Черватюк (1965) аналізують збереження і причини загибелі гнізд горобиних птахів біля верхньої межі лісу в Чорногорах[39], а Д.В. Владишевський (1968) – описує знахідки в Карпатах кам’яного дрозда і в Прикарпатті – малої білої чаплі [40].