Перша ситуація. Позичальник повно і своєчасно погасив кредит і належні з нього відсотки. У даному випадку всі сторони задоволені, угода закінчена успішно і будь-які коментарії не потребуються. Банк ухвалює угоду про погашення кредиту й сповіщає про це страховику.

Друга ситуація. Кредитні кошти не погашаються частково або цілком за обставин, що не залежить від позичальника, або в результаті некомпетентних і самовпевнених дій позичальника, але при відсутності з його боку прямого наміру на неповернення кредитних коштів.

Третя ситуація. Неповернення кредиту виникає у результаті, хоча і завуальованого, але по суті прямого наміру позичальника на неповернення кредитних коштів. Розрізнити останні дві ситуації іноді складно, але вкрай необхідно, оскільки від цього залежить вибір методів подальшої роботи кредитора за даною кредитною угодою.

Для розмежування цих ситуацій поділимо позичальників на такі категорії:

1. Законослухняні позичальники, що мають реальне заставне забезпечення кредитних коштів, готові виконати свої зобов'язання по кредитному договору шляхом реалізації предметів застави;

2. Законослухняні позичальники, що не мають заставного майна, але готові працювати в напрямку погашення кредиту і виплат неустойки за несвоєчасне його погашення;

3. Позичальники, що змінили мету використання кредиту без згоди банку, що перезаставили предмети застави, що розтрачували кредит і предмети застави. Вони штучно викликають початок банкрутства, ухиляються від контактів із банком, страховиком або іншим гарантом, намагаються ввести їх у помилку.

Слід зазначити, що пролонгація кредитів не спричиняє автоматичного продовження договору страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Банк, що прийняв самостійно таке рішення, приймає ризик неповернення кредиту на себе, тому що договір страхування втрачає силу через закінчення його терміна. У самому договорі страхування звичайно відсутні які-небудь вказівки з цього приводу, але це випливає з логіки кредитного і страхового договорів, дія яких обумовлюється першим терміном погашення наданого кредиту.

Отже, упорядкування банком додаткової угоди до кредитного договору про пролонгацію кредиту, потребує також упорядкування додаткової угоди до договору про страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Перед тим, як приймати таке рішення, кредитор і страховик повинні узгодити ряд питань, що стосуються доцільності пролонгації кредиту. Це рішення повинно супроводжуватися глибоким аналізом фінансового стану позичальника, а також вивченням таких питань:

Тільки при позитивних відповідях на ці питання, а також при наданні реальних, всебічне продуманих програм санації, спрямованих на оздоровлення діяльності фірми-позичальника, може бути прийняте рішення про пролонгацію кредиту.

Крім того, банк, страхова компанія або інший гарант, відповідальний за погашення кредиту, можуть запропонувати позичальнику свої програми санації оздоровлення діяльності його фірми. У залежності від трудомісткості розробки таких програм ці послуги їхнього ініціатора (банку, страховика, гаранта) можуть бути платними. Рішення про прийняття або неприйняття цих послуг або самих програм позичальник приймає самостійно, але коли в нього відсутні необхідні спеціалісти, спроможні вивести підприємство з кризової ситуації, а він продовжує самовпевнено потребувати пролонгації кредиту, не маючи реальної можливості його погасити, це є серйозною підставою для кредитора, страховика або іншого гаранта для того, щоб не продовжувати термінів погашення кредиту, а вживати всіх припустимих законом заходів до його погашення і відшкодування заподіяного збитку.

3. Аналіз банківських кредитів. Внутрішньобанківські методи і системи забезпечення економічної безпеки в сфері кредитування

31. Аналіз активних операцій банку.

Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля

Аналіз структури активних операцій ділиться на якісний і кількісний. У випадку здійснення якісного аналізу визначається перелік активних операцій (напрямків використання коштів банку) на момент проведення аналізу. (Див. додаток таблиця 3.2)

У структурі активних операцій банку найбільша питому вагу має кредитна діяльність - 49,4%, у тому числі надання короткострокових кредитів 33,1%. Банк є платоспроможним, оскільки кошти на кореспондентському рахунку в НБУ складають 22,5%. Витрати банку мають незначну питому вагу в структурі активних операцій - 2,7%. Отже, активи банку складаються в основному з позик клієнтів. Безнадійні борги по цих позиках заподіюють банку збитки, особливо в тому випадку, якщо недостатньо забезпечені кредити.

Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позичковими операціями.

При формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати такі ризики:

1. Кредитний ризик - при якому позичальники можуть бути не в змозі погасити свій борг;

2. Ризик ліквідності - при якому у банку виявиться недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені терміни;

3. Процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно позначаються на прибутку банку.

Кредитний ризик повинний контролюватися для підтримки його на відповідному рівні. Цього рівня банк досягає за допомогою знедоленого керування кредитами, а також таких мір:

- кредити даються тільки тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;

- кредитна угода складається таким чином, щоб виключити можливість невиконання його умов;

- постійно контролювати виплати відсотків і погашення основної суми боргу; якщо платежі переходять у категорію прострочених, застосовуються