В народі тис ягідний називають “негний-дерево”, тому що його деревина є досить твердою і важкою, майже не піддається гниттю. Тис є стійким проти грибних захворювань і пошкоджень комахами. Самим небезпечним грибом для нього є поліпорус сіро-жовтий (Polyporus sulphureus), який викликає захворювання - “серцевинна гниль деревини”.

Вік тису ягідного досягає до 1500 років, а іноді і до 3-4 тис. років.

Річний приріст становить 2-3 см, тому дерева не доростають до великої висоти, але відомі окремі екземпляри, за якими можна судити про довговічність тису. Так, в Англії, в Дербіширі відомий тис висотою 15 м, вік якого приблизно 2000 років. Тис в графстві Суррей вже в 1133 р. був відомий, як дуже старий екземпляр. Самим високим деревом з стовбуром висотою 32.5 м і діаметром

1,5 м є тис, який росте в Закавказзі (Алжирія).

Стовбур тиса ягідного покритий червонувато-коричневою або червонувато-бурою корою. Вона гладка, пізніше стає тріщинуватою і починає повздовжньо відслоюватись. Густа крона яйцевидно-конічної, рідше пірамідальної форми.

На нижній стороні листкових пагонів, по одному в пазухах вегетативних листків, розміщені багаточисленні шаровидні мікростробіли. В пазухах листків на коротких бокових гілках сидять і мегастробіли з одним, а деколи з двома сім’язачатками. Насіння до самого верхів’я оточені яскраво червоною м’якоттю, що робить їх дуже схожими на ягоди.

Тис ягідний вимогливий до вологості повітря і грунту. Він і найбільш тіневитривалий з усіх хвойних видів рослин, тому його часто можна зустріти поруч з найбільш тіневитривалою квітковою рослиною – самшитом. Також тис росте і на відкритих місцях. Зазвичай він не утворює чистих насаджень, в молодості краще розвивається під буком, грабом і піхтою. Насіння тис дає щорічно до глибокої старості, починаючи з 25-30 річного віку.

Молоді пагони, кора і листки містять токсин – алкалоїд, отруйний для людини, а також для деяких домашніх тварин, наприклад для коней і корів. Та інші тварини, зокрема зайці, олені поїдають тис без шкоди для себе. Насіння тиса також містить токсин, але в солодкуватій м’ясистій оболонці отруйних речовин немає, тому птахи, а з дрібних тварин куниця поїдають насіння і часто розносять його, сприяючи поширенню тиса. Природне відновлення біля материнських особин майже не спостерігається, підріст зустрічається в стороні від дорослих дерев, інколи на великій відстані. Тисові властива висока насінноутворююча здатність, що дуже важливо для культурних насаджень. Відмічені випадки укорінення нижніх гілок при стику їх з землею. Коренева система тиса добре розвинута, пластична, володіє ендотрофною мікоризою, завдяки чому може пристосовуватись до різних умов, зустрічається як на пухких свіжих, так і на суцільних кам’янистих грунтах.

Росте тис звичайно над рівнем моря до висоти 1500 м, але частіше в поясі від 500 до 1200 м. Рідко він досягає верхньої границі лісу, де росте у вигляді приземних кущів, зимує під снігом, але при цьому не плодоносить.

Найчастіше тис ягідний зустрічається в другому ярусі буково-грабових чи змішаних лісів з бука, піхти кавказької і ялини східної, росте одиничними екземплярами або невеликими групами. На Кавказі збереглись ділянки. де тис має лісоутворююче значення. Така, наприклад, заповідна Хостинська тисо-самшитова діброва. де тис займає площу 70 га. Саме найбільше місце природного проростання тиса знаходиться в східній Грузії, по ущелині Бацара, біля річки Алазані. Ця діброва займає площу біля 700 га. За дослідженнями А.Г.Долуханова, ця тисова діброва “по размерам, по числу взрослых деревьев, по величественности древостоя. по мощности роста и другим признакам является не только лучшей на Кавказе, но и лучшей на всем земном шаре”. Загальна площа, яку займає тис на Кавказі становить більше 1500 га.

Деревина тиса – прекрасний матеріал для будівельних, столярних, токарних робіт, добре полірується. З неї в глибоку давнину виробляли саркофаги, робили луки. Широке використання тиса призвело до масового знищення.

Тис відносно димостійкий. Добре переносить пересадку у зрілому віці. Посіяне насіння сходить через 1-2 роки, деколи через 3 роки.

Тис ягідний, як цінна рослина, вводилась в культуру з давніх часів. Описано 50 його садових форм.

Розділ 3.

Тисовий заказник, як осередок охорони

реліктових та ендемічних видів.

3.1. Сучасний стан популяцій тису ягідного в заказнику

та їх відтворення.

Згідно сучасних досліджень В.І.Буняк та досліджень, проведених нами в

2000-2001 рр., встановлено, що тис ягідний (Taxus baccata L.) – релікт третинного періоду, занесений в “Червону книгу України”, поширений на площі Княждвірського тисового заказника приблизно в 70 га. Тиси різної висоти і діаметру, переважно прямі, заввишки 10-14 м (рис. 8). Рідко зустрічаються дихотомічні і кущові порослеві форми. Багатовершинність має місце у старіших дерев; причиною цього є часте механічне пошкодження верхнього пагона під час наморозі або сніголаму, а також пошкодження верхньої бруньки гілками інших дерев, в крони яких тиси часто вростають. У старіших дерев стовбури звичайно прямі, чисті, без сучків, крона піднята високо, проте зустрічаються і сучкуваті тиси з засохлим або живим низько опущеним гіллям. Кора на стовбурах і гілках відпадає платами, як у платана. Зрідка на стовбурах можна бачити велику кількість молодих зелених гілочок, що розвиваються із сплячих бруньок. Як у молодих, так і у старих дерев тиса помітна регенеративна здатність утворювати нові верхні і бічні пагони; поросль і легко вкорінятись. Всі тиси мають здоровий вигляд. Рідко