Рослинність природнього заповідника “Горгани”, перспективи відтворення та збереження
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Основні етапи розвитку заповідної справи на Україні
1.1.Заповідна справа на Україні
1. 2. Історія створення природного заповідника «Горгани»
РОЗДІЛ 2. Фізико-географічні особливості території дослідження (заповідник "Горгани")
РОЗДІЛ 3. Рослинність основних фітоценозів природного заповідника "Горгани"
3.1. Унікальність рослинного покриву заповідника
3.2. Сучасний стан популяцій кедра європейського (сосни кедрової європейської)
3.3. Основні фітоценози заповідника, їх рослинність (поширення, охорона та відтворення)
РОЗДІЛ 4. Перспективи розширення та розвитку природного заповідника "Горгани"
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність дослідження. Заповідники мають надзвичайно важливе наукове значення. Вони являють собою своєрідні «природні лабораторії», де проводяться спостереження за явищами природи протягом цілого року, а навіть десятків років.
Велике значення мають заповідні ділянки для стаціонарних екологічних досліджень існуючого в природі зв'язку між кліматом, грунтом і рослинністю. Як відомо, рослинний покрив надзвичайно динамічний: він ніколи не залиша-ється незмінним.
Найкраще на заповідних ділянках можна організувати довготривалі ста-ціонарні дослідження як вікових, так і короткочасних змін рослинності. Особливо цінні лісові заповідні ділянки для вивчення сукцесій лісових ценозів як найбільш складних і довговічних рослинних угруповань.
Ліс — це явище географічне, історичне і екологічне. Саме в заповідниках, ізольованих від впливу господарської діяльності людини, можна успішно вивчати в історичному аспекті динамічні тенденції лісових ценозів у різких екологічних умовах і географічних зонах.
У гірських заповідниках такі роботи дозволяють з'ясувати напрямок розвитку лісових ценозів у різних висотних поясах. Зокрема заслуговують на увагу дослідження лісорослинних поясів у зв'язку з циклічними змінами клімату. Як відомо, у зв'язку з потеплінням клімату останнім часом в Українських Карпатах спостерігається тенденція піднесення лісорослинних поясів бука та смереки.
У природознавчому і природоохоронному відношенні Українські Кар-пати становлять інтерес ще й тому, що тут проходить північно-східна межа ареалу ряду деревних і чагарникових порід та трав'янистих рослин. На тери-торії Карпат збереглись до наших часів цікаві осередки ендемічної та релік-тової флори і фауни, надзвичайно цінні для біологічної науки. Враховуючи таку природоохоронну специфіку Карпат, прогресивні вчені різних спеціальностей
ще на початку нашого століття ставили питання про охорону та вивчення при-роди цієї території (М. Рациборський, В. Шафер, С. Соколовський, О. Волощак, Ф.Пакс, Г.Запалович, К.Домін, А.Златник, А.Реман, М. Попов, О.Вялов, Є.Лазаренко, А.Лазаренко, П.Погребняк, П.Цись, К.Геренчук, Д.Зеров, І.Підоплічко та інші). Багато геоботанічних, зоологічних, геологічних та інших природничих проблем, що вирішувались у Карпатах, за своїм значенням виходили за межі регіональних рамок.
Значної шкоди було завдано справі охорони природи Карпат під час другої світової війни. В багатьох випадках були не тільки знищені найцінніші лісові масиви, але й порушений взаємозв'язок і рівновага між окремими елементами природи, що встановлювались протягом століть. Тому перед природознавцями у післявоєнні роки постало важливе завдання: якнайшвидше залікувати рани, завдані природі Карпат, науково обгрунтувати та опрацювати заходи зі збагачення і раціонального використання природних ресурсів відповідно до вимог економіки.
Після другої світової війни завдяки зусиллям таких авторитетних вчених, як Б. Павловський, К. Домін, П. Контний, А. Сьродонь, А. Гілітцер, М. Дейл та багатьох інших, кількість заповідників у Карпатах значно збільшується.
Зокрема слід відмітити плодотворність природоохоронних наукових досліджень таких видатних працівників у галузі охорони природи, як В. Шафер та А. Златник, заслугою яких є збереження багатьох цінних карпатських пралісів. Крім уже згаданих заповідних територій, площа яких була збільшена, створюється нова сітка лісових, степових, торф'яних резерватів, яка охоплювала понад 60 об'єктів.
Об’єкт дослідження. Рослинність основних фітоценозів природного заповідника "Горгани, їх відтворення та охорона.
Завдання дослідження. Ознайомитись із передумовами створення заповідника, його територіальним розміщенням та фізико-географічними особливостями.
Вивчити рослинність основних фотоценозів природного заповідника "Горгани".
Виявити рідкісні та зникаючі рослини, поширені на території заповідника, ознайомитися з їх охороною та відтворенням.
Методика дослідження. Вивчення рослинності проводилось маршрутно-рекогносціровочним та напівстаціонарним методами. Під час маршрутних досліджень проведено ознайомлення з територією заповідника, його природно-кліматичними умовами, рослинністю. Для обліку різноманіття видів у фіто-ценозах використана відносна оцінка проективного покриття за П. Ярошенком (1961), також використовувалась шкала покриття Друде. Поширення видів у асоціаціях визначали згідно методик В. Понятовської (1964) та В. Василевича (1973). Назви видів рослин приводяться за системою А. Тахтаджана (1966, 1970), з урахуванням даних В. Чопика та С. Стойка (1977).
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ
НА УКРАЇНІ
1.1.Заповідна справа на Україні
Історія розвитку заповідної справи, яка бере початок ще з давніх часів, як і історія охорони природи в цілому, тісно пов'язана з розвитком людського суспільства. Завдання, які вона вирішувала на кожному етапі історичного розвитку людства, визначалися характером взаємовідносин людини з природним середовищем, ступенем використання нею природних ресурсів, потребами суспільства.
Протягом тривалого часу відносини між техносферою і біосферою поступово ускладнювалися, а разом з тим відбувалося формування науки про охорону природи. Розвиток природоохоронних концепцій від примітивних до сучасних, біосферної зокрема, пройшов кілька послідовних етапів:
- етап поресурсної охорони, перш за все окремих видів тварин і рослин, що з XVIII ст. базується на систематизованих знаннях про флору, фауну і народногосподарське значення природних ресурсів;
- етап територіальної охорони природи (із середини XIX ст.), що розвивався на основі досягнень ботаніки, зоології, географії, геології;
- сучасний етап екологічної охорони, характерною рисою якого є науково-інтегральний підхід до розв'язання цієї проблеми, зокрема створення глобальної природоохоронної системи як наукової основи захисту біосфери.
У доісторичні часи людина більшою мірою залежала від природи, її дарів, добування і використання яких становило основний зміст, саму суть її життя. В уявленні первісних людей природа поставала як добра або зла могутня сила, яку