Досить поширеною стає у ті часи думка про доцільність взяття під охорону унікальних ландшафтів як національних реліквій, встановлення на таких територіях абсолютно заповідного режиму із забороною будь-якої ді-яльності. У значній мірі вона розвивається під впливом оцінки варварського освоєння нових територій. Виникає необхідність у заповіданні великих при-родно-територіальних комплексів, які становлять інтерес для науки або

культури всього народу. Така ідея почала втілюватися в життя в другій поло-вині минулого сторіччя. Було створено ряд національних парків у Сполучених Штатах Америки (Йелоустонський, «Секвойя», Иосемітський, Кингс-Каньон), Мексіці, Канаді, Новій Зеландії та інших країнах.

Вагомим внеском вітчизняних учених у наукове обґрунтування необ-хідності створення мережі заповідних природних комплексів і закладання фундаменту сучасної заповідної справи була розробка ідей про науково-практичне значення заповідної справи і створення цілісної репрезентативної системи природоохоронних територій, які охоплювали б у регіонах усі типові природні комплекси. У зв'язку з цим В. В. Докучаєвим було введено таке нау-кове поняття, як «еталони природи». На його думку правильне використання природи (насамперед у сільському господарстві) неможливе без знання її ета-лонів, які потрібні в природокористуванні так само, як точні міри - у техніці. Еталонами природи, як зазначав В. Докучаєв, мають бути типові для кожного регіону заповідні ділянки, що зберігаються у природному (незайманому) стані.

У 90-х роках XIX ст. в Старобільському повіті Харківської губернії він заснував заповідник на цілинній ділянці степу, де разом із своїми учнями вивчав заходи боротьби із суховіями, які завдавали сільському господарству відчутної шкоди.

У XIX ст. в Росії почали створювати приватні заповідники, брати під охорону окремі пам'ятки природи. Великокнязівськими заповідниками під Москвою були Ізмайлівський, Кунцевський, в Криму — біля селища Орлиного та ін. Такі заповідники, як Біловезька пуща, «Сім островів», «Кубанська охота» та «Заказник імператорських охот», у різних районах країни належали

Імператорській сім'ї. Лагодеська ущелина, чудова пам'ятка природи, належала відомому промисловцю Демидову.

Ідеї В. Докучаєва про створення еталонних заповідників для проведення наукових досліджень дали поштовх дальшому розвитку заповідної справи.

На сучасному етапі, для якого характерне погіршення екологічного ста-ну планети, великого значення набуває:

- дальша розробка наукових основ раціонального природокористування, в тому числі актуальних питань охорони генофонду флори і фауни, унікальних та типових природних комплексів;

- організація заповідних територій;

- обґрунтування оптимальної мережі всіх природоохоронних територій.

Заповідна справа залишається однією з найважливіших форм охорони природи.

Постійну увагу охороні природи приділяє Національна Академія наук України. Для координації наукових досліджень у цій галузі у 1973 р. було створено Наукову раду АН УРСР з проблем біосфери та Національний Комітет з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

Планомірному розвитку мережі заповідних територій у республіці зна-чною мірою сприяє наявність чіткої, науково обгрунтованої їх класифікації. Вона розроблена у 1972 р. спеціальною комісією Академії наук УРСР, яку очолював академік АН УРСР І. Підоплічко. У 1978 та 1983 pp. її доповнено з урахуванням сучасних актуальних завдань охорони природи.

З метою поліпшення охорони рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу Рада Міністрів УРСР у 1976 р. прийняла постанову «Про заснування Книги рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тваринного і рослин ного світу».

«Червона книга України» — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин у державі, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціо-нальне використання.

Наявність на певних територіях місць зростання рослин і оселення тварин, занесених до «Червоної книги України», є одним з основних факторів обгрунтування заповідання їх як територій державного значення.

У першому виданні «Червоної книги» до неї було занесено 151 вид вищих рослин і 85 видів та підвидів тварин. Занесення того чи іншого виду до

«Червоної книги» передбачає його охорону, заборону збору та відлову в усіх місцях, де він зустрічається.

Ботаніки і зоологи України зробили значний внесок у справу збереження багатьох рідкісних видів рослинного і тваринного світу, оскільки саме за їх рекомендацією на території держави створено досить розгалужену мережу державних заповідників і заказників. Поряд з рідкісними представниками флори в них охороняються також фауністичні комплекси. Надійною охороною в заповідниках нині охоплено близько 80 видів рослин, занесених до «Червоної книги України».

У Карпатському державному заповіднику зростають, наприклад, такі рідкісні види, як айстра альпійська, аконіт Жакена, билинець найзапашніший, в'язель стрункий, гронянка півмісяцева, дріада восьмипелюсткова, зозулинці блощичний та обпалений, зозулині сльози серцелисті, ліннея північна, любка дволиста, сон білий, сосна кедрова європейська, товстянки альпійська та звичайна, тирлич жовтий, язичок зелений.

У степових заповідниках України також можна зустріти кілька десятків рідкісних і зникаючих видів рослинного світу. Тільки на території «Кам'яних могил»—філіалу Українського державного степового заповідника — ростуть такі вузькі ендемічні види, як деревій голий, волошка несправжньобілолускова, тюльпани гранітний та змієлистий.

У Чорноморському державному заповіднику з 28 видів птахів, занесених

до «Червоної книги», охороняється 22 види. Фауна Карпатського державного заповідника представлена 70 видами ссавців, майже 260 видами птахів, у тому числі перелітних і залітних, 50 видами прісноводних риб та кількома тисячами видів безхребетних. З 29 видів ссавців, занесених до «Червоної книги», у заповіднику охороняється 12, з 28 видів птахів — також 12, з 6 видів плазунів — 1, з 4 видів земноводних — 3, з 18 видів комах — 8. Два філіали Луганського державного заповідника створено спеціально для охорони рідкісних реліктових видів: хохулі (Станично-луганський) і бабаш