Але планомірна робота, спрямована на охорону найбільш цінних видів та угруповань рослин, вивчення їх продуктивності, біологічних особливостей, ще не проводиться. Тим часом заповідники (з постійним режимом охорони) та заказники (з тимчасовим режимом охорони на строки, потрібні для повного відновлення оптимального біологічного потенціалу ресурсів) мають відігравати важливу роль у збереженні, відновленні та збагаченні природних ресурсів багатьох видів корисних рослин, особливо при нинішньому зростанні антропогенного навантаження на природне середовище.

Розробка проектів широкої репрезентативної мережі таких ресурсних заповідних територій та втілення їх у життя — надзвичайно важливе завдання на найближчі роки, виконання якого сприятиме дальшому розвитку заповідної справи в державі, підвищенню її ролі, народногосподарського значення. Такі заповідні території стануть своєрідними центрами збереження цінного фітогенофонду, джерелом природно-елітного насінного та садивного матеріалу для створення на землях, непридатних для сільськогосподарського використання, смугах відчуження, лісосіках, схилах ярів, балок тощо масивів напівкультурних корисних рослин. Ділянки з такими рослинами доцільно створювати у широких масштабах в охоронних зонах заповідників, культивуючи, зокрема, ряд цінних і дефіцитних видів лікарських рослин, а також на території природних парків у відповідних для цього місцях.

Слід зазначити, що перші кроки в напрямі організації фіторесурсних заповідних територій вже зроблено. Так, створюється широка мережа заповідних урочищ та заказників дикорослих рослин, яка, на жаль, ще не охоплює багатьох видів лікарських рослин і тому потребує дальшого розширення та вдосконалення.

Крім того, належної охорони цих заповідних територій поки що не організовано. З метою значного поліпшення цієї ділянки роботи питання дійової охорони таких заповідних територій мають бути під постійним контролем місцевих органів влади, природоохоронних органів, організацій Українського товариства охорони природи.

Найближчим часом доцільно було б скласти спеціальні кадастри основних груп дикорослих корисних рослин, виділивши ті види, які потребують охорони, відтворення та всебічного вивчення, насамперед шляхом організації фіторесурсних заповідних урочищ та заказників.

Назріла також необхідність розробки кадастрів основних груп корисних тварин з виділенням видів, найбільш цінних і перспективних для відтворення.

Необхідно визнати, що охороні тваринного світу шляхом організації заповідних територій у нас приділяється менша увага, ніж відповідній охороні рослинного світу. Ліси, степи, поля і водойми України населяють 113 видів ссавців, понад 350 — птахів, 20 — плазунів, 16 — земноводних, ПО — риб, тисячі комах та інших безхребетних. Завдання полягає у збереженні для нинішнього і наступних поколінь усіх існуючих нині видів тварин, незалежно від того, яку роль вони відіграють у нашому житті, зберегти весь цей генофонд тваринного світу.

Звичайно, значна кількість видів і цілих фауністичних комплексів охороняється в державних заповідниках і заказниках, а також заповідно-мисливських та заповідних лісомисливських господарствах. Однак таких заповідників небагато. Враховуючи те, що охорона фауни нерозривно пов'язана із здійсненням комплексу заходів із захисту природного середовища, слід більш активно шукати інші форми охорони тваринного світу.

Важливе значення для охорони живої природи мають заказники, але із загальної кількості 172 заказників державного значення, зоологічних лише 25, або 14,5 %. Зоологічних заказників місцевого значення налічується тільки 22, що становить 2,7 % загальної їх кількості. До того ж роль їх як резерватів фауни менш значна, ніж заповідників. І Відповідно до Всесвітньої стратегії охорони природи, схваленої

Генеральною Асамблеєю ООН, одним з найважливіших завдань у цій галузі є

збереження всього генетичного матеріалу із застосуванням різних форм охорони, як індивідуальної (окремих видів), так і поресурсної (ботанічні, зоологічні та ін.). Вирішення його вимагає, зокрема, досить широкої мережі профільованих заказників. Однак на Україні діє лише 14 орнітологічних заказників державного та 5 місцевого значення. Зовсім мало заказників з охорони земновод-них, плазунів, риб, комах та інших безхребетних, а вони вкрай необхідні.

Для охорони і збереження генофонду рослинного і тваринного світу важливу роль мають відіграти різні форми і методи допомоги природі. У відтворенні та розмноженні цінних видів рослин велику роботу проводять ботанічні сади, які і надалі повинні бути осередками культивування рідкісних, зникаючих, ендемічних, реліктових, а також корисних дикорослих видів рослин.

Завдання ботанічних садів полягав у поглибленому вивченні біології різних видів зазначених рослин, розробці ефективних способів їх розмноження, визначенні для них оптимальних заповідних режимів. Для цього, крім природних непорушених територій, можуть бути використані спеціально створені маточні ділянки, а також штучні угруповання рослин за участю цих видів, модельовані за взірцем природних або скомпоновані за цільовим задумом учених.

Ботанічні сади повинні дбати не лише про збереження генофонду культурних рослин, збагачення їх асортименту шляхом акліматизації та виведення нових сортів, а й про збереження унікального генофонду представників місцевої природної флори, особливо тих, яким загрожує повне зникнення. Після відтворення в ботанічних садах, такі рослини згодом знову можуть увійти до складу природної флори.

Доцільно поширювати досвід створення в умовах ботанічних садів діля-нок рослинних угруповань за участю рідкісних і зникаючих видів, що дублю-ють природні фітоценози.

Такі цікаві ділянки степової рослинності, дубово-грабових лісів та інших створені, наприклад, у Центральному ботанічному саду НАН України. Ділянки з інтродукованими рідкісними, ендемічними, реліктовими видами рослин мають й інші ботанічні сади, зокрема Донецький НАН України і Львівський Львівського національного університету, Нікітський ботанічний сад, Ботанічний сад Київського національного університету.

Для успішного розвитку