Аналогічну роль відіграють і зоологічні парки республіки. На відміну від минулих років, коли вони були тільки своєрідними музеями живих тварин, нині зоопарки стали справжніми науково-освітніми та природоохоронними закладами. У типових положеннях про зоопарки зазначається, що на них покладається завдання всебічного вивчення біології диких тварин, які становлять їх колекцію, по активному здійсненню в регіонах їх розташування охорони місцевих видів. Найважливішим обов'язком зоопарків є колекціонування і збереження видів, які знаходяться під загрозою зникнення. З метою їх відтворення та розмноження слід створювати спеціальні колекції, особливо тих видів і підвидів, які зареєстровані в «Червоній книзі МСОП» та в «Червоній книзі України».

Слід підкреслити, що більшість рідкісних представників тваринного світу порівняно легко переносять неволю і досить регулярно розмножуються. Це олені, численні види котячих, водоплавні птахи, більшість куриних (крім тетерячих), журавлі, а також денні хижі птахи. Решта груп птахів (дрохва, сови, папуги, горобині), кажани, плазуни, земноводні розмножуються в неволі дещо гірше, однак певні успіхи в їх розведенні вже досягнуті. Доцільно, щоб кожний зоопарк спеціалізувався на розведенні певної групи диких рідкісних тварин.

Успіх у цій відповідальній роботі значною мірою залежить від збережен-ня екологічної рівноваги в навколишньому середовищі, від збереження сталості біосфери. Йдеться, зокрема, про те, що при експлуатації природних ресурсів слід обов'язково визначати можливі максимальні навантаження на певні еко-системи, а це потребує проведення глибоких досліджень, аналізу численних факторів, що впливають на природне середовище.

Господарська діяльність людини і екологічні процеси в біосфері нині настільки тісно взаємопов'язані, що їх можна розглядати як цілісну категорію. Сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво — це складні промислово-територіальні, аграрно-промислові системи, для управління якими потрібні дані комплексного моніторингу (спостережень) стану природного середовища, розробка регіональних і глобальних моделей та прогнозів.

Проектом № 8 Міжнародної програми «Людина і біосфера» передбачається розвиток міжнародної системи біосферних заповідників, які представляли б усі природні регіони світу. Ідея створення системи біосферних заповідників одержала визнання і підтримку в багатьох країнах світу. Нині в рамках цієї програми в 55 країнах вже створено 209 біосферних заповідників.

Біосферні заповідники можуть створюватись як на базі вже існуючих дер-жавних заповідників, так і на нових місцях. Територія їх повинна харак-теризуватись наявністю найбільш типових для регіонів екологічних систем, багатством видів рослинного і тваринного світу, в тому числі і рідкісних.

Головне завдання таких заповідників полягає у вивченні впливу антропо-генних факторів на природні екосистеми, проведенні, відповідно до спеціально розробленої програми, екологічного моніторингу як системи контролю за ста-ном природного середовища. Відповідно до сучасних уявлень програма має передбачати вирішення таких основних завдань:

- спостереження за мінливістю стану природного середовища з виділенням змін, викликаних антропогенними факторами;

- оцінка стану природного середовища і антропогенних факторів, що впливають на нього;

- прогноз змін стану природного «середовища під впливом господарської діяльності людини.

Для виконання біосферними заповідниками покладених на них відповідальних завдань передбачається спеціальне зонування території. Вважається доцільним виділити 4 функціональних зони:

- ядро, яке має бути повністю недоторканим, оскільки саме тут виконується важлива робота із збереження і відтворення типових і унікальних екосистем, їх генетичного фонду;

- буферна зона, режим якої забезпечує охорону ядра від прямого антропогенного впливу;

- зона відновлення природних екосистем;

- зона типового для даної місцевості господарського використання.

Біосферні заповідники не можна ототожнювати з існуючими заповідниками, землі, надра і водні простори яких з усіма природними об'єктами на їх території повністю виключаються з господарського використання.

Ряд пропозицій щодо організації біосферних заповідників внесено вченими України. В них враховано широку різноманітність природних умов, територіальне розміщення промисловості, сільського господарства, наявну мережу державних заповідників.

Запропоновано організувати на базі існуючих державних заповідників такі біосферні заповідники: Причорноморський, Карпатський, Український степовий «Асканія-Нова», Поліський. Окремо вивчається питання про створення біосферного заповідника в Криму.

Порівняно новим напрямом у заповідній справі України є також вирі-шення проблеми поєднання охорони природи з організованим відпочинком. Природні парки організуються на більшій площі в мальовничих місцях з хорошим кліматом та різноманітним ландшафтом для відпочинку, оздоровлення і масового туризму.

Природа парків ретельно охороняється. Разом з цим доцільно проводити тут заходи щодо поліпшення природних умов. Господарське використання природних ресурсів можливе.

Перші кроки в цій справі вже зроблено: у 1980 р. організовано перший Карпатський державний природний національний парк на площі 50 тис. гектарів у межах Івано-Франківської області. Вивчається також питання про створення у районі Шацьких озер на Волині ще одного природного національного парку. Центром його буде оз. Світязь, яке за чистоту води з повним правом називають українським Байкалом. Підготовлена генеральна схема організації Гомольшанського державного природного парку по р. Сіверський Донець неподалік від Харкова. Розроблено проект мережі держав-них природних парків, які мають забезпечити організований відпочинок і разом з тим максимальне збереження краси природних ландшафтів. На Україні охоро-няються парки та видатні пам'ятки садово-паркової архітектури. Серед них такі всесвітньовідомі парки, як Софіївський в Умані, Олександрійський у Білій Цер-кві, Тростянецький дендропарк у Чернігівській області, Стрийський парк у Львові та багато інших.

Цікавою формою роботи у напрямку охорони природи є створення заказників, резерватів, охорона пам’яток природи.

Заказники—це території, де заборона господарського користування стосується не цілого природного комплексу, а тільки його певної частини. Наприклад, у заказниках забороняється на певний строк полювати, ловити рибу тощо. Вони організуються з метою