Ідея створення цього музею належить І Дзедушицькому, який в 1832 – 1840 роках заключив договір з геологом Л. Цейшнером про збір матеріалів викопної фауни Келецько-Сандомирського кряжа. Але дійсним засновником музею був син Дзедушинського – орнітолог В. Дзедушинський, знавець фауни Галичини. У фонді музею наявні чучела та шкірки птахів, здобутих у різних пунктах Волино-Поділля, Полісся, Прикарпаття, Карпат. Частина матеріалів зібрана у східній частині Польщі.

Неоднорідність видового складу птахів в різних районах заходу України пояснюється в першу чергу характером їх ландшафтів. Західні області України – Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська – витягнуті з півночі на південь більш ніж на 500 км. Їх територія розташована в різних природньо-кліматичних зонах. Волинська та Рівненська області лежать в границях зони мішаних лісів, більша частина Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей входять до складу лісостепової зони, східна частина Тернопільської, північна частина Чернівецької та південні райони Закарпатської областей відносяться до степової зони, і, нарешті, значна частина простору південних районів Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей, більша частина території Закарпаття зайняті гірськими ландшафтами Українських Карпат з їх вертикальними поясами в розповсюдженні рослинності.

Своєрідні специфічні риси авіафауни Карпат порівнюючи з сусідніми низинами дозволяють відділити цей гірський край в особливий орнітогеографічний округ, в лісовий у широкому сенсі цього слова.

У фауні птахів Карпат наявно немало видів і підвидів гірських й тайгових птахів, які відсутні на Волино-Подільському плато й знов з’являються у хвойних лісах Полісся. У Поліссі, в Карпатах такі види як глухар, рябчик, трипалий дятел, білоспинний дятел та інші представники різних географічних форм.

В Карпатах відсутні більшість видів водоплавних і болотяних птахів, деякі частини прибережного, кущового комплексів та відкритих просторів. Багато представлений на озерах Полісся й в басейнах Дністра. Низка видів птахів, звичайних на Волино-Подільському плато, південніше Карпат зустрічається рідко, з іншого боку, значна кількість звичайних, багаточисельних видів на Дунайській низині рідко зустрічаються північніше Карпат.

Абсолютна більшість птахів, заселяючи букові та хвойні ліси Карпат, піднімаються до верхньої межі свого розповсюдження (1200 – 1600 м), при цьому чисельність багатьох видів гірських птахів з висотою помітно збільшується, тоді як чисельність птахів європейських широколистяних лісів з висотою зменшується. Вони становляться рідкими або зовсім відсутні у верхніх смугах лісів.

Важливу роль у питанні взаємозв’язку і взаємопроникнення авіафауни гір і низин відіграють долини Карпат. З річними долинами пов’язано розповсюдження в горах великої групи рівнинних видів птахів. На весні і восени по річним долинам Карпат проходить проліт різних видів птахів.

До склади фауни пернатих України входять осідлі, гніздові, пролітні, зимуючі форми. Однак, під впливом різкого погіршення суворих кліматичних умов півночі, а також в пошуках достатку й збитку їжі, в західних областях України в окремі зими залітають з півночі біла сова, яструбина сова, шишкар сосновий, жайворон рогатий, горіхівка сибірська.

В процесі розвитку орнітології погляди на систематику птахів неодноразово змінювались. Накопичення нових факторів може в подальшому в якійсь ступені змінити уявлення про спорідненість між окремими групами птахів. Навіть найбільш стабільні категорії рядів та родин в оцінці різних спеціалістів й тепер сприймаються по різному. Наприклад: куликів, мартинів, зв’язаних між собою спільним походженням іноді розглядають в якості самостійних рядів, але в основному об’єднують в загальний ряд Ржанкоподібних.

Кількість видів птиць, визнані і обліковані наукою, по мірі накопичення відомостей також змінювалась і продовжує змінюватись. Чим ліпше пізнають характер розвитку птиці, розповсюдження й поведінку, тим точніше визначають границі кожного виду, й відповідно загальний список реальних видів. На протязі минулого століття в результаті ревізії загальний список світової фауни скоротився більш ніж у два рази: з 19000 до 8580 видів. Це скорочення обумовлюється, головним чином, через те, що багатьох птахів, яких раніше визнавали за самостійні види, було переведено в ранг підвидів. Наприклад: чорна та сіра ворона, багато форм фазанів.

Опис нових видів в середині ХХ століття закінчився, але процес вимирання окремих видів продовжується. Підраховано, що за останні 300 років вимерло 70 видів птахів. В результаті низка видів потребувала спеціальної охорони. Особливої уваги в цьому відношенні заслуговують Чорний лелека (Ciconia nigra), беркут (Aguila chrysaetus), дрофа (otis tarda), змієїд (circaetus ferox), стрепет (otis tetrax) та інші.

Об’єкти та методика дослідження

На земній кулі нараховується більше 85000 видів птахів, на території України – 358. більша частина птахів мешкають в лісах, в полях, на болотах. Спостереження за ними в цих місцевостях складніше ніж в населених пунктах.

Але є види птахів, які мешкають на безлюдних куточках землі. Щоб за ними спостерігати, необхідно подолати дуже великі відстані гірських, степових або лісових доріг. Життя пернатих люди вивчають здавна. Дивлячись на це, деякі проблеми вирішити досі не вдається.

З птицями пов’язані епідеміологічні проблеми.

Умови життя в горах дуже відрізняються від рівнинних. З підняттям у гори клімат швидко змінюється: знижується температура, збільшується кількість опадів, повітря стає більш розрідженим. Змінюється від підніжжя гір до вершин і характер рослинності.

Природні умови в горах змінюються не тільки з висотою, але й при переході з одного схилу на інший, іноді навіть на сусідню ділянку того самого схилу, якщо він має інше положення відносно частин світу, іншу крутизну або інакше відкритий