Народногосподарський комплекс є серединною ланкою і початковою „точкою відліку” між двома граничними масштабами у геопросторовій організації господарства, верхньою межею якого є світове господарство, нижньою – підприємство. Існують різні форми суспільної організації виробництва, у яких беруть участь підприємства: концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперування і комбінування.

Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. Спеціалізація – це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Кооперування – це регулярні, спеціально зумовлені зв’язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку народного господарства як у цілому, так і на окремих територіях. Нарешті, комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

Всі елементарні клітини народного господарства поділяються на дві великі групи – підприємства й установи. Різняться вони тим, що підприємства виготовляють товари, а установи – надають послуги. Відповідно у народногосподарському комплексі виділяються два великих структурних підрозділи, дві сфери – виробнича і сфера послуг.

Виробнича сфера складається з окремих секторів (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо. За видом продукції, що випускається, галузі об’єднують у важку, легку й харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання – одяг, взуття, тканини, парфумерію тощо. Харчова промисловість об’єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп „А” і „Б”. До групи „А” відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи „Б” – товари споживання. У такому випадку до першої групи відносять галузі важкої промисловості та деякі – легкої промисловості, а до другої – харчову та деякі галузі важкої і легкої промисловості. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко, деякі їх складові частини відносяться одночасно до різних галузей (наприклад, торгівля, транспорт, побутове обслуговування).

Сектори виробничої сфери поділяють на галузі – широкі і вузькі. Наприклад, паливно-енергетична промисловість є широкою галуззю, а нафтовидобувна – вузькою.

Існує ще й поділ народногосподарського комплексу на структурні підрозділи. Замість двох – виробничої і послуг – виділяються три сфери: первинна, вторинна і третинна. До первинної сфери відносяться галузі і виробництва, пов’язані з добуванням і виготовленням сировинних необроблених продуктів; до вторинної сфери – переробні галузі та виробництва, а до третинної сфери – усі інші, особливо галузі сфери послуг.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Залежно від співвідношення між секторами виділяють типи народногосподарських комплексів, які визначаються за співвідношенням зайнятого населення і вартістю виробленої продукції двох ведучих секторів – промислового та аграрного.

1. Промисловий (індустріальний) тип включає два підтипи – промислово-видобувний і промислово-обробний. Сюди відносяться ті народногосподарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським.

2. Промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість.

3. Агропромисловий, де сільське господарство переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор.

4. Аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

У своєму розвитку народне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший – переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного, рідше – до індустріального типу обробного підтипу з агробізнесом.

2. Загальна характеристика

структури народногосподарського комплексу України

2.1. Особливості розвитку господарства в Україні

Напрям, динаміка, склад і структура господарства України зумовлювались значною мірою її політичним статусом. Він характеризувався тим, що Україна в основному не мала своєї повноцінної державності. У ті короткі періоди, коли ця державність формувалася (Хмельниччина, УНР), не було змоги організувати господарське життя, виходячи з національних інтересів українського народу. Крім того, Україна у більшості випадків була поділена між сусідніми державами. У різний час це були Польща, Росія, Литва, Австрія, Туреччина та ін.

Територія України першою серед просторів Східної, Центральної і Північної Європи була втягнута у міжнародний поділ праці у середині першого тисячоліття до Христа (грецькі поліси на чорноморсько-азовському узбережжі). У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури, в т.ч. і економічної: вирощування товарного зерна, торгово-зернова спеціалізація, заморська торгівля, судноплавство тощо. Тобто з самого початку Україна була економічно орієнтована на південь. У пізніші часи ця орієнтація змінилася на західну і східну. Але основна господарська діяльність – сільськогосподарське виробництво і відповідно матеріальна і духовна культура залишились, і розвивались упродовж багатьох віків, незважаючи на усі політичні складнощі.

Динаміка господарювання України у минулому була синхронним відображенням (суміщення за часом) розвитку господарських структур