Постійне удосконалення способів розведення, утримання, годівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й ретнабельні підприємства із виробництва природного хутра.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних звірів у великій кількості, споріднених за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

У останні роки у звірівництві помітилась економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) – з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов’язане із селективною роботою, дотримання високих вимог годування й утримання, кваліфікацією звір оводів. [6]

Отже, виходячи з вище сказаного в сучасних умовах ринкової економіки важливе значення для хутрових підприємств має маркетингова політика, яка ґрунтується на випуску виробів високої конкурентоспроможності.

Виготовлення таких виробів пов’язано з великими матеріальними витратами, внаслідок чого проблема збуту готової продукції стає першорядною для виробництва.

Також, незважаючи на те, що ціна на хутряні вироби досить висока і не кожен може дозволити собі купити виріб з хутра, попит на них залишається досить високим.

1. Загальна характеристика ВАТ „Тисмениця”.

14 вересня 1638 року рада управителів Галича передала майстрам із Тисмениці копію королівського статуту на право організації кушнірського цеху. Але виправкою шкір і пошиттям виробів із них займалися у Тисмениці набагато раніше...

1143 роком датується перша відома згадка про Тисменицю, де йдеться про княжі лови у великих лісах навколо цього древнього поселення.

У 1590 році до Тисмениці з Кам'янця-Подільського прибуло кілька вірменських сімей, які займалися оброб-кою шкіри. Поступово це ремесло перейшло і до рук місцевих майстрів, які об'єднуються з ремісниками-вірменами в організацію кушнірів та білошкірників, що започаткувало період організованого кушнірства в Тисмениці.

21 листопада 1637 року на підставі Магдебурського права в магістратський реєстр було внесено статут кушнір-ського цеху у Тисмениці. Цей день по праву визнається датою започаткування хутрофірми.

З часом поселення ремісників-вірменів у Тисмениці значно збільшилось, що сприяло подальшому розвитку кушнірства і торгівлі у місті, і в умовах поступового зане-паду переробки хутра та шкіри в Галичі, Львові, Кам'янці-Подільському та інших містах, кушнірський цех тисменицьких майстрів стає одним із найпотужніших центрів кушнірської справи, відомим далеко за межами При-карпаття. Його вироби активніше експортуються, зокрема, через торги на найвідоміших у той час великих Оломоуцьких і Лейпцігських ярмарках.

На початку XVIII століття у Тисмениці було вже три цехи, що займалися обробкою хутра і шкіри. За наявності значного попиту на готову продукцію і міцної, контро-льованої державою, сировинної бази, у ці роки підприє-мство налічувало 360 висококваліфікованих фахівців. Вся продукція поставлялася на зовнішній ринок. Це сприяло подальшому розвитку кушнірства у Тисмениці.

У 1880 році відроджується товариство кушнірів і білошкірників, яке домоглося державного замовлення на поставку кожухів для .дирекції залізниць у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Його виконання було настільки бездоганним, що наступними стали великі поставки для дирекцій залізниць у Львові, Кракові і, навіть, у Граці (для так званої Південної залізниці, що з'єднувала Відень і Трієст). Роботою товариства зацікавилась Торгово-промислова Палата у Відні, і воно отримало від неї допомогу на будівництво нового виробничого приміщен-ня (фабрики),

Перед першою світовою війною на підприємстві було зайнято понад 500 фахівців найвищої кваліфікації. Ще 280 ремісників різних кушнірських спеціальностей працювали у власних кустарних майстернях. Після цієї війни змогла відновити роботу лише фабрика, що до цього була у державній оренді і перейшла у власність спілки купців. За німецької окупації у другу світову війну шубно-хутрова фабрика (об'єднана) як і інші підприємства міста, була оголошена власністю німецького рейху.

Під час світових війн, безумов-но, спостерігався спад виробництва, але в повоєнні роки воно швидко відновлювалося. У 1960 випуск продукції вже склав 58 тисяч чоловічих і дитячих пальто і 250 тисяч головних уборів.

Далі – об'єднання з Львівською кушнірською фабрикою і подальше зростання обсягів виробництва, створення у 1989 році на базі хутрового об'єднання спільного українсько-нідерландського підприємства “Тикаферлюкс”.

Хутрофірма "Тисмениця" - одне із найстаріших підприємств, сліди утворення якого ведуть до вільної федерації ремісників, знаходиться біля Карпат в Західній частині України. Ця територія пройшла через багато економічних і соціальних змін. Але з перших кроків розвитку в умовах Тисмениці, яка володіла Магдебурзьким правом, хутряні вироби з її маркою демонструвались у Лондоні, Дрездені, Відні, Берліні, Будапешті та інших великих містах Європи. Однією з перших вийшовши з державного сектору економіки, хутрофірма "Тисмениця" стала єдиним підприємством колишнього СРСР, яка представила у квітні 1993 року свою колекцію виробів на Міжнародному хутровому ярмарку у Франкфурті-на-Майні, що стало основою для її подальшого інтегрування у світову економіку. Так презентував підприємство з нагоди цієї події міжнародний журнал хутровиків "Sandy Parker Reports."

Сьогодні хутрофірма являє собою вертикальну замкнуту структуру, яка забезпечує вичинку та фарбування 10 млн. шкурок кролика, норки, нутрії, лисиці, песця, ондатри, каракуля, мерлушки і пошиття із них майже мільйона штук чоловічих, жіночих і дитячих шапок так званого "російського" та інших стилів, а також пальто, напівпальто, жакетів та виробів на хутряній підкладці.

В умовах переходу до ринкових стосунків хутрофірма "Тисмениця" суттєво розширила асортимент продукції, постійно нарощує її випуск з тих видів хутра, які раніше в Україні не перероблялися, досягаючи при цьому безвідходної технології. Відновлено традиції переробки овечих шкур і пошиття із них добротних виробів. Для подальшого розширення обсягів виробництва засноване спільне українсько-нідерландське підприємство "Тикаферлюкс", яке теж активно виходить