Витрати на внутрішнє переміщення вантажів. До них нале-жать витрати на утримання та експлуатацію власних і залучених транспортних засобів, які не є органічною частиною технологіч-ної системи машин (автомобілі, авто- і електрокари та ін.), а та-кож оплата праці (з відповідними відрахуваннями) робітників, що зайняті на цих процесах. У разі належного завантаження транспортних засобів ці витрати є змінними, але, як правило, не пропорційними.

Витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносяться на да-ну статтю згідно з установленим порядком їх відшкодування. Останній може бути різним з огляду на різні види ремонту зале-жно від їх складності та вартості з урахуванням ступеня рівномі-рності виконання ремонтних робіт. Так, частина ремонтів (пере-дусім капітальний ремонт) може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Інший варіант — усі витрати на ре-монт відносять на собівартість продукції періоду. Але в цьому випадку можливі різкі коливання собівартість продукції по ка-лендарних періодах у зв'язку з нерівномірними ремонтними ро-ботами. Цей недолік можна усунути, відносячи значні разові ре-монтні витрати на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. І нарешті, фінансування всіх видів ремонтів може здій-снюватись із так званого ремонтного фонду, що утворюється під-приємством за рахунок рівномірних відрахувань згідно з устано-вленим процентом до вартості основних засобів. Кожний з цих методів має свої позитивні й негативні сторони і тією чи іншою мірою в Україні вже застосовувався. Очевидно, підприємство по-винно мати право самостійно обирати метод відшкодування ви-трат на ремонт устаткування та інших основних фондів. Норма-тивні матеріали щодо цих питань опрацьовуються.

Витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування. Сюди входить вартість інструменту і пристосувань, термін служ-би яких до одного року. Крім цього, передбачаються витрати на заточування та ремонт інструменту. Витрати визначаються за ме-тодикою, що розглядається при вивченні виробничої інфраструк-тури підприємства. Зазначені витрати належать до змінних.

Інші витрати, які пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, але не передбачені в попередніх статтях: послуги сторонніх організацій, консультації з експлуатації устаткування, орендна плата за лізинг устаткування (у випадку оперативного лізингу).

Другою частиною кошторису загальновиробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, діяльність якого обмежує-ться внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:*

витрати на управління виробництвом, що включають опла-ту праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соці-альні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення уп-равління;

витрати на службові відрядження, що стосуються роботи да-ного підрозділу, у межах установлених норм;

амортизаційні відрахування від балансової вартості основ-них засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об'єк-ти амортизації мають, як правило, загальновиробниче призна-чення і створюють належні умови для здійснення операційної

діяльності;*

некапітальні витрати на удосконалення технології та орга-нізації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі ви-трати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними робо-тами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх

організацій;*

витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата

праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), ви-трати на охорону праці та техніку безпеки (на спецодяг, спецхар-

чування, інструктаж, захисні пристрої тощо);*

витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).*

витрати на швидкозношуваний інвентар;*

витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці від-повідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх ор-ганізацій та ін.);*

страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій

працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров'я тощо;*

інші витрати загальновиробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріа-лів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюю-ться в такому самого порядку, як і витрати на утримання й експ-луатацію машин та устаткування. За кожною статтею підсумо-вуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи ви-трат обчислюються на основі відповідних специфікацій, норма-тивів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і орга-нізаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якості матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак невід-воротний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від вироб-ничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюю-ться так:

Вб = Сб.в + Сб.з — Ск, (5)

де Вб — втрати від браку, грн.;

Сб .в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;

Сб .з — собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;

Ск — компенсації втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробни-чою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) — за повною собі-вартістю. Компенсації втрат від браку включають виручку від продажу бракованої продукції (за зниженою ціною), стягнення з винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів.

Слід мати на увазі, що втрати від браку повністю відносять на готові вироби (кінцеву продукцію) в тому плановому (звітному) періоді, в якому вони були виявлені. У собівартість незавершено-го виробництва вони не включаються.