Окремо слід прокоментувати питання про потенційну алергенність генетично модифікованих продуктів харчування. Теоретично харчова алергія може бути викликана будь-яким харчовим продуктом, хоча більшість алергічних реакцій виявляється у відповідь на обмежену кількість видів продуктів.

За висновком ФАО, найсильнішими харчовими алергенами є риба, арахіс, соя, молоко, яйця, ракоподібні, пшениця й волоські горіхи. Ці види їжі викликають понад 90% усіх харчових алергій, хоча ще не менш як 160 харчових продуктів можуть бути причиною спорадичних харчових алергій. Чинниками, які сприяють виникненню алергії, можуть бути зміна складу дієти (приміром, підвищене споживання арахісу чи сої в Північній Америці та Західній Європі) чи споживання нових продуктів (приміром, ківі). Природно, зміна білкової композиції так само, як і вмісту інших компонентів у їжі, може посилювати алергенний потенціал їжі. Проте слід пам’ятати, що останнє може бути наслідком не лише використання генно-інженерних технологій, а й застосування традиційної селекції (яскравий приклад — створення тритикале). Тому існують рекомендації ВООЗ і ФАО для оцінки алергенного потенціалу трансгенної їжі, які варто покласти в основу розроблюваних національних стандартів.

ГМ-рослини містять також чужорідні маркерні гени, необхідні для того, аби полегшити ідентифікацію генетично модифікованих клітин у процесі їхнього створення. Існує кілька категорій таких маркерних генів, включаючи гени стійкості до гербіцидів і до антибіотиків. Оскільки гени стійкості до антибіотиків використовуються в процесі трансформації/селекції більшості ГМ-організмів, то прийнято розглядати можливість їхнього переносу зі створених рослин у мікроорганізми шлунково-кишкового тракту під час споживання їжі. На спеціальному семінарі ВООЗ у 1993 р. дійшли висновку, що не існує будь-яких доказів переносу генів із рослин у мікроорганізми кишечника. Додатково ВООЗ і ФАО розробили критерії, за якими надалі необхідно оцінювати безпеку використання маркерних генів стійкості до антибіотиків із погляду їхнього можливого впливу на ефективність уживаних антибіотиків. З іншого боку, генні інженери розробляють технології, що дозволяють уникати в майбутньому експресії маркерних генів у трансгенних рослинах.

Стосовно переносу генів із трансгенних рослин до диких родичів або бур’янів, це можливо з погляду генетики, але такий перенос обмежений. Приміром, відповідних родичів у Європі й Північній Америці для цукрового буряка та рапсу. В Україні немає диких родичів картоплі, кукурудзи й сої. Дикий буряк росте в зонах Причорномор’я, де цукровий буряк не вирощують, а вивчені гібриди між рапсом і його дикими родичами в Європі не дають фертильного потомства. Крім того, ризику таких переносів можна уникнути, дотримуючись правильної агротехніки й відповідного сільськогосподарського менеджменту.

Аналогічні твердження доречні також під час аналізу потенційних довгострокових ефектів ГМ-рослин на навколишнє середовище. Будь-який сільськогосподарський агроценоз — штучна система, здатна впливати на екологічний баланс у сусідній зоні. Тому завдання вчених і екологів правильно оцінювати можливий розвиток ситуації для того, щоб виробляти захисні заходи.

Стосовно набуття трансгенними рослинами певних додаткових мутаційних ознак, спричинених Чорнобилем, які перетворюють їх на монстрів, то це вигадки, така загроза також науково не обгрунтована. Навіть у чорнобильській зоні дозові навантаження не здатні створити тепер такий мутаційний прес, аби невпізнанно змінити характеристики будь-якої рослини, тим більше такі, які не підлягають ідентифікації. Навпаки, створення й використання трансгенних рослин, здатних накопичувати основні радіонукліди чи важкі метали (свинець), могло б зробити ефективний внесок у розв’язання проблеми ремедіації (очищення) забруднених територій.

«ДТ»: У Картахенському протоколі з біобезпеки відзначено, що разом із визнанням величезного потенціалу біотехнології ГМ-організми «здатні несприятливо впливати на збереження і тривале використання біологічної різноманітності, з урахуванням ризиків для здоров’я людини…» Хоча таке твердження не базується на наукових доказах, воно прямо пов’язане з тим, що до тексту документа включене таке поняття, як «принцип обачливості». Дозвольте запитати відомого фахівця в галузі біобезпеки проф. Амманна, який зміст вкладається в це поняття? Як цей принцип співвідноситься з принципом «достатньої еквівалентності»?

К.Амманн: Я справді вважаю «принцип обачливості» важливим інструментом, проте ним не потрібно зловживати як засобом, за допомогою якого фундаменталісти зможуть зупинити генну інженерію. Я вважаю, краще грунтуватися на принципі обачливості як на ПІДХОДІ З ОБАЧЛИВІСТЮ, як це було передбачено укладеною 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Конвенцією про біологічну різноманітність, що виходила з науково встановлених негативних екологічних тенденцій, які потребують більше доказів.

А у випадку з Картахенським протоколом було помилкою будувати принцип обачливості на ПОВНІЙ ВІДСУТНОСТІ ДАНИХ про негативні тенденції.

«ДТ»: Яке ж питання ви все-таки виділили б як основну проблему біобезпеки?

Я.Блюм: Як наукове — дискусію про місце і значення все того ж попереджувального принципу при прийнятті рішень про потенційний ризик ГМО, що згаданий у початкових розділах Протоколу з біобезпеки. Проте на сьогоднішній день у міжнародному співтоваристві при оцінюванні безпеки нових продуктів офіційно прийнято керуватися принципом достатньої еквівалентності. Протягом низки років цей принцип послідовно розроблявся і впроваджувався в життя на підставі відповідних рекомендацій ВООЗ, ФАО й Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). І це може бути причиною конфлікту з торговими питаннями, регульованими угодами СОТ і стандартами ВООЗ/ФАО. За глибшого прочитання Протоколу напрошується висновок, що попереджувальний принцип не покликаний замінити в науковому значенні принцип достатньої еквівалентності, проте попереджувальний принцип можна навіть інтерпретувати як стимул для ліквідації прогалин у науковому знанні.

З практичної точки зору розвиток біобезпеки покликаний підтримувати високі стандарти для здоров’я людини і стану навколишнього середовища.

«ДТ»: Д-ре Кентлі, нещодавно парламент Євросоюзу прийняв нове законодавство, яке регулює використання ГМО в країнах ЄС, що фактично означає кінець мораторію. Чи означає це, що продукція, яка містить ГМО,