при температурі 18-20°С протягом 3 год. (не більше) | 5 | 6
Витрата змиву, г/м2 поверхні (гладкої) | 150-200 | 250
Склад скруберної рідини (у % по масі): синтетичні поверхнево-активні речовини – 10, силікат натрію в перерахунку на окисел кремнію – 1, триполіфосфат натрію в перерахунку на оксид фосфору – 10, сульфіт натрію – 4, несульфіновані сполуки – 0,5, карбоксиметилцелюлоза – присутність не нормується, вода – 74-75.
Скруберну рідину перед застосуванням перемішують і підігрівають у водяній бані до температури 65-70°С при періодичному перемішуванні для розчинення випадного осаду. Облицювання (особливо пористі), що піддаються очищенню, зволожують, розігріту скруберну рідину наносять на поверхні кистями, після чого розтирають волосяними щітками. Металеві щітки руйнують поліровану поверхню кам'яного облицювання, утворюють подряпини, а в пористих матеріалах і швах залишають частинки дроту, що відламалися, які надалі приводять до утворення іржавих плям, тому застосовувати їх не рекомендується. Відразу після очищення поверхню ретельно промивають теплою водою з брандспойта не менше двох разів, щоб у порах облицювання не осіли солі, що створюють білясті плями.
Скруберну рідину в металевих бідонах або бочках з широкою горловиною зберігають в закритих складах не більше 6 місяців.
При використанні змивів і миючої рідини строго дотримуються правил техніки безпеки, передбачені СНіП III 4-80:
користуються індивідуальними засобами захисту: запобіжними захисними окулярами, прогумованими фартухами, нарукавниками, гумовими рукавичками, гумовими чобітьми;
майданчики, на яких зберігають або використовують змиви АФТ-1 і СП-6, ізолюють від джерел вогню;
при використанні миючої машини забороняється при підведеному стислому повітрі заливати миючий розчин (або воду) в бачок, а також проводити збирання, розбирання і ремонт машини;
якщо поблизу фасаду, що реставрується, розташовані електричні лінії, електроенергію відключають.
Всі малярі повинні бути ознайомлені під розписку з викладеними в рекомендаціях правилами роботи із змивами.
Часто на поверхні фарбувального покриття або шпалер з'являються світлі плями (висоли) з розм'якшенням у цих місцях покриття. Причиною появи цих плям є вільний луг, який підіймається на поверхню разом з вологою з цементу, що входить до складу бетону і штукатурки. Чим вища вологість конструкцій, тим більше вихід вільного лугу.
Лужність офарблюваної поверхні, тобто наявність і кількість вільного лугу на поверхні бетонних і обштукатурених конструкцій, характеризується показником кислотності рН, який вимірюють рН-метром. Якщо рН = 9, можна сказати наперед, що з'являться світлі плями (висоли) і таку поверхню доведеться перефарбовувати. Для боротьби з вільним лугом або добре просушують поверхні перед фарбуванням, або покривають їх лугостійкими сумішами, наприклад водними розчинами кремнійфтористих солей (магнію, кальцію, алюмінію, цинку та ін.).
Обробка поверхонь водними розчинами кремнійфтористих солей називається флюатуванням. Солі, вступаючи в хімічну сполуку з вуглекислим кальцієм, утворюють в порах бетону нерозчинні фтористі солі, кремнезем і інші речовини, що запобігають появі висолів. Застосування флюатування обмежене із-за складності вимог техніки безпеки.
Малярні суміші (шпаклівки, ґрунтовки, водоемульсійні фарби) на основі бутадієнстирольного латексу найбільш лугостійкі в порівнянні з іншими обробними матеріалами: бутадієнстирольна плівка перегороджує проникнення лугу в лицьовий шар фарби. Перед обробкою офарблювану поверхню ретельно висушують (до 4-6% вологості), покривають бутадієнстирольними сумішами, знову просушують, після чого наносять будь-які фарбувальні суміші.
Для ґрунтування бутадієнстирольний латекс розбавляють водою в співвідношенні 1:6 по масі. Наносять бутадієнстирольні малярні суміші шпателями, кистями, фарбопультами.
Масляні плями, нашарування різних мастил і парафіни з поверхні залізобетонних виробів знімають спеціальними пастами, що готуються з розчинників (бензин, бензол, толуол) і наповнювачів (каолін, крейда, тальк). Іноді такі пасти готують на основі фосфорнокислого натрію або вапна-пушонки. До обробки пастами плями бажано промити чистим розчинником. Якщо бетонна поверхня абсорбувала значну кількість масляних речовин, її промивають розчином тринатрійфосфату з використанням щіток. Пасти нак-ла-дають на плями шаром завтовшки 3-5 мм і витримують до повного виси-хання, після чого очищають шпателем і змивають водою. При необхідності процес повторюють до повного видалення плями. Якщо розчинники і пасти не дають помітного ефекту, масляні плями обробляють гострою парою.
На зовнішніх і інших гранях бетонного елементу при надлишку води в бетоні виступає цементне молоко, яке твердне, утворюючи на поверхні карбонатну плівку – поверхневий шар, що включає цемент і піщані зерна дрібного заповнювача. Причиною утворення такої плівки є порушення технології виготовлення залізобетонних виробів (панелей, колон, коробів).
Оскільки затверділа плівка цементного молока володіє незначною міцністю і низькою адгезією, то фарбувальне покриття, нанесене на цю плівку, швидко відшаровується і лущиться. Щоб уникнути цього затверділу плівку цементного молока перед фарбуванням видаляють або механічним шляхом, або труять кислотою (3%-ним розчином хлористого цинку в суміші з 2%-ним розчином фосфорної кислоти).
Розчин наносять на затверділу плівку цементного молока і дають висо-х-нути до утворення тонкої кірки, яку потім видаляють механічним шляхом.
Таким же чином проводять труїння залізняної поверхні бетону для підвищення адгезії, фарбувального покриття з бетонною основою.
Масляні фарби на невеликі рівні ділянки стін наносять маховими кистями (рис. 2.2), хутряними валиками. Віконні палітурки і металеві гратчасті конструкції офарблюють кистями-ручниками, великі поверхні – фарборозпилювачами.
Рис. 2.. Фарбування стіни масляною фарбою за допомогою махових кистей
При застосуванні фарборозпилювачів – продуктивність 400-500 м2/год. Недолік використання фарборозпилювачів – туманоутворення в зоні роботи маляра. Для зменшення туманоутворення головку фарборозпилювача забезпечують захисною повітряною сорочкою. При фарбуванні головку фарборозпилювача тримають на відстані 20-30 см від офарблюваної поверхні, а струмінь фарби направляють перпендикулярно їй.
Фарбування звичайно проводять вертикальними або горизонтальними смугами. Для отримання рівномірно пофарбованої поверхні кожна подальша смуга повинна перекривати попередню на 3-4 см. Тиск повітря біля фарборозпилювача не повинен перевищувати 0,4 МПа, оскільки при підвищенні