Для створення високопродуктивних садів і одержання в них ранніх урожаїв використовують у першу чергу кроновані однорічні саджанці з 4–6 бічними пагонами та діаметром штамба в основні не менше 15–17 мм або дворічні переважно для зерняткових порід.

Садіння дерев. У зоні Лісостепу плодові дерева висаджують навесні, в першу декаду польових робіт, у садивні ями розміром 60 х 60 см, а при високій щільності в ряду (0,6–1,0 м) — в борозни глибиною близько 40 см. Дерева, щеплені на насіннєвих підщепах висаджують так, щоб після ущільнення ґрунту в ямі місце щеплення знаходилося на рівні ґрунту або на 2–3 см вище. На вегетативних підщепах місце щеплення залишається на висоті не менше 6–8, а при високій окуліровці — 20–25 см і більше над ґрунтом. Відразу після садіння проводять полив (30–40 л води на дерево). Лунки або пристовбурні смуги мульчують перегноєм, торфокомпостами або сухою землею. В перший місяць після садіння рослини поливають не менше 2–3 разів.

Система утримання ґрунту в саду. Визначальним фактором вибору системи утримання ґрунту є кількість опадів протягом року та за вегетаційний період, глибина залягання ґрунтових вод, особливості рельєфу і наявність зрошення. В регіонах, де кількість опадів на рік становить 500–600 мм, ґрунт у міжряддях та пристовбурних смугах молодих і плодоносних дерев утримують в розпушеному і чистому від бур'янів стані (чорний пар).

У північному та західному Лісостепу, а при наявності 600–700 мм опадів і у південних регіонах, у молодих та плодоносних садах у першій половині вегетації застосовують чорний пар. У другій, починаючи з липня, висівають ярові (люпин, гірчиця, фацелія), або озимі сидеральні культури (озиме жито, вика, горох–пелюшки та ін.), причому останні висівають у вересні. Ця система, яку інакше називають "сидеральний пар", дозволяє щорічно заорювати 15–30 т/га зеленої маси і, таким чином, поповнювати запаси органічних добрив.

За умов зрошення та в районах, де кількість опадів перевищує 600–700 мм, кращою системою утримання ґрунту в садах є дерево–перегнійна, за якою міжряддя утримують під задернінням злаковими травами, котрі скошують, в міру відростання, 5–6 разів за сезон. З багаторічних трав кращими є злакові: райграс пасовищний (норми висіву 13–15 кг/га), грястиця (15–20), вівсяниця червона (12–16), вівсяниця лучна (15) та польовиця біла (9 кг/га). Вони менше висушують ґрунт, досить морозостійкі і не приваблюють бджіл, присутність яких може обмежувати використання пестицидів.

Така система поліпшує структуру ґрунту, зменшує витрати на обробіток, захищає його від вітрової та водної ерозії, сприяє підвищенню якості плодів. З часом, в міру створення захисного мульчуючого шару, режим вологості поліпшується і зрівнюється з відповідним показником на чорному пару. Треба враховувати, що для підтримання належного стану травостою, кількістю добрив, які вносять у саду, необхідно збільшувати. Пристовбурні смуги в усіх випадках утримують під чорним паром з використанням механізмів або гербіцидів.

Удобрення саду проводить, починаючи з другого року після садіння. Вносять мінеральні азотні, а на третій–четвертий рік — органічні добрива (табл. 8.4.)

8.4. Дози органічних і азотних добрив для удобрення молодих і плодоносних садів

Дози мінеральних добрив у кожному конкретному випадку уточнюють раз на 4–5 років за результатами ґрунтової та рослинної діагностики. Оптимальний рівень валового азоту в листках молодих дерев становить: яблуні і груші — 2,2–2,6 %; сливи — 2,5–3,2; вишні — 2,5–3,0; абрикоса — 3,2–3,6 % із розрахунку на суху масу. Щодо плодоносних дерев, то згідно з діючими рекомендаціями в їх листі враховується вміст азоту і калію (табл. 8.5.).

8.5. Оптимальна кількість азоту і калію в листках плодоносних дерев, % від сухої маси.

Якщо вміст елементів або одного з них менше від оптимального рівня, то дозу відповідного добрива збільшуються на 20–30 %. Визначену норму азотних добрив найефективніше вносити дворазово: перше підживлення (40 %) через тиждень після цвітіння, друге (60 %) — після природного скидання надмірної зав'язі (орієнтовно в кінці червня). Дози фосфорних і калійних добрив диференціюють з урахуванням забезпечення ґрунтів рухомими формами Р2О5 і К2О. Розрахункові дози такі ж, як і при передпосадковому їх внесенні. Крім того, кількість калійних добрив, яку планується вносити, можна корегувати за результатами рослинної діагностики.

При утриманні ґрунту у плодоносних садах під чорним паром оптимальною є органо–мінеральна системою удобрення. Застосування дерново–перегнійної системи передбачає використання лише мінеральних добрив.

Вапнування кислих ґрунтів проводять при зниженні ступеню насиченості ґрунтового поглинальною комплексну основами менше 60%, а гіпсування солонцюватих — при перевищенні насиченості натрієм загальної ємності поглинання більше як на 10%.

Зрошення. Для отримання високих і сталих урожаїв сади в зоні Лісостепу треба зрошувати. Оптимальним режимом зволоження ґрунту є 70–75 % найменшої вологоємності (НВ) на супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах і близько 80% — на важкосуглинкових і глинистих. Як правило у плодоносних насадженнях за вегетацію при суцільному зрошенні здійснюються 2–3 поливи з витратою води 1,5–2,0 тис м3/га.

Кращим способом є дощування за допомогою спеціальних машин і установок. Його широко застосовують у садівництві, незважаючи на ряд недоліків — руйнування структури ґрунту, поширення грибкових захворювань тощо.

Найбільш прогресивними для зрошення садів є стаціонарні системи локального зрошення — краплинного і підкронового. Вони дозволяють зменшити витрати води порівняно із суцільним зрошенням на 30–60 %, сприяють збереженню структури ґрунту, дають можливість поливати ділянки із значними