Реферат на тему:

Індонезія

План

1. Загальна характеристика.

2. Населення.

3. Економічний розвиток.

Загальна характеристика

Індонезія, Республіка Індонезія (Republik Indonesia) — держава в Південно-Східній Азії, на островах Малайського архіпелагу і західній частині острова Нова Гвінея (Іріан-Джая). Загальна площа — 1 919 440 кв. км. Площа суші — І 826 440 кв. км, площа рік і озер — 93 000 кв. км. Населення — 224,7 млн чол. (2000 p.). Міське населення складає 31,4% (1991 p.). Офіційна мова — індонезійська. Більшість віруючих — мусульмани (88 %). Адміністративно-територіальний розподіл: 24 провінції, 2 особливі адміністративні одиниці, що мають статус провінції, і 1 метрополітенівський округ (столичний). Столиця — Джакарта. Найвищий орган державної влади — Народний консультативний конгрес. Глава держави й уряду — президент. Законодавчий орган — парламент (Рада народних представників).

Понад 1/2 території — гори (до 5029 м, на о. Нова Гвінея). Близько 400 вулканів, у т. ч. понад 100 діючих. Клімат переважно екваторіальний і субекваторіальний, на низині середньомісячні температури від 25 до 27 °С, у горах — прохолодніше. Опадів 2000—4000 мм на рік. Ріки багатоводні. Близько 2/3 території покриті вологими тропічними лісами, є ділянки рідколісся і саван.

Перші державні утворення виникли в II—V ст. У X—ХГст. майже вся Ява була об'єднана під владою князівства Матарам. У XIII—XV ст. яванське феодальне князівство Маджапахіт поширило владу майже на всю територію Індонезії. У XVI ст. на острови проникнули португальські колонізатори, а на рубежі XVI—XVII ст. — голландські. До середини XVIII ст. голландці захопили майже всю Яву, у XIX — початку XX ст. завершили захоплення Індонезії. Вони придушили народні повстання 1825—1830, 1840, 1888 pp. на Яві, у 1893 р. — на Суматрі й ін. На початку XX ст. зародився організовано національно-визвольний рух. У 1926— 1927 pp. на Яві й Суматрі спалахнули великі антиколоніальні повстання. До кінця Другої світової війни, в умовах окупації Індонезії японськими військами, почався новий підйом національно-визвольного руху. 17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Індонезії. Президентом був обраний Сукарно, один із засновників Національної партії Індонезії (1927 p.). Проти Індонезії була розв'язана інтервенція з метою відновлення колоніального режиму. У вересні 1945 р. висадилися англійські війська, потім їхнє місце зайняли загони нідерландської армії. У 1949 р. Нідерланди були змушені визнати незалежність Індонезії. У серпні 1950 р. Індонезія була оголошена унітарною республікою. Було націоналізовано багато іноземних підприємств, плантації, банки. Після придушення виступу групи армійських офіцерів проти керівництва збройних сил («рух 30 вересня 1965 p.») до влади прийшло командування армії. Президентом став (1968 р.) генерал Сухарто. Після визнання Португалією права народу Східного Тимора на самовизначення й незалежність (1974 р.) Індонезія ввела свої війська й у 1976 р. оголосила Східний Тимор провінцією Індонезії.

У результаті масових народних виступів президент Сухарто 20 травня 1,998 р. подав у відставку і його замінив Б. Ю. Хабібі. Під впливом постійної боротьби за незалежність Східного Тимора і під тиском світової громадської думки 30 серпня 1999 р. відбувся референдум, на якому 78,5 % населення території висловилися за незалежність Східного Тимора, що стало поштовхом до нового спалаху насильства. 12 вересня 1999 р. у колишню провінцію були введені міжнародні сили ООН, а індонезійські війська покинули територію. 20 жовтня 1999 р. новим президентом країни став лідер ісламської Партії національного пробудження Абдуррахман Вахід.

Населення

Чисельність і приріст населення в 1995-2000 pp. |

Чисельність (чол.) | Приріст

1995 | 203 583 886 | 1,56%

1996 | 206 611 600 | 1,53%

1997 | 209 774 138 | 1,51%

1998 | 212 941 810 | 1,49%

1999 | 216 108 345 | 1,46%

2000 | 224 784 210 | 1,63 %

Етнічний склад: в Індонезії проживає більше 150 народностей, найбільш численні — яванці — 45 %, сунди — 14 %, мадурці — 7,5 %, малайці — 7,5 % У країні проживають також китайці, араби та інші нащадки переселенців (усі ракш вони складають 26 %). Мусульмани сунітського віросповідання складають 88 % віруючих, протестанти — 5 %, католики — 3 %, хінді — 2 %, буддисти — 1 %. Девіз Індонезії «Bhinneka tunggal ika» — «Єдність у розмаїтті» наочно ілюструє факт багатонаціональності населення країни Тут проживають 300 етнічних груп, у країні нараховується близько 250 мов, на додаток до безлічі місцевих вірувань сповідуються головні світові релігії. Більшість індонезійців мають малайське походження, розмовляють австронезійськими мовами і сповідують іслам. Серед них можна виділити яванців, чия мова є пануючою. Індонезія розташована на межі перетину двох рас: азіатської (на заході) і меланезійської (на сході). Значна кількість індонезійців має багато спільного з народами Східної Азії, хоча протягом сторіч на острови прибували й араби, й індійці, і європейці. На відміну від решти Індонезії, населення східних островів має меланезійське походження. Народи Західної Індонезії. Строкату етнічну картину Західної Індонезії умовно можна спростити до трьох найбільших громад: внутрішні громади, що спеціалізуються на вирощуванні рису; народності узбережжя; племінні групи. Перша група — індуїзоване населення островів Ява й Балі, складають більше двох третин усього населення країни. їхню громаду вирізняють сформовані ще в давнину соціальні й сільськогосподарські традиції. Друга група — ісламські народності узбережжя островів, етнічно гетерогенна: це малайці із Суматри й південного Сулавесї, макасари, що живуть у багатьох прибережних містах, а найбільше на о. Ява. Третя