пластмаси, поліпшуючи одночасно їхню структуру й підвищуючи ряд технічних властивостей: міцність, твердість, зносостійкість, здатність чинити опір усадці та повзучості, теплостійкість. Уведення спеціальних речо-вин — пластифікаторів дає змогу поліпшити умови переробки полі-мерних композицій, знизити їхню крихкість та підвищити дефор-мативні властивості. Добавки-стабілізатори сприяють тривалому збереженню властивостей пластмас під час експлуатації, запобіга-ючи ранньому старінню їх під впливом сонячної радіації, кисню повіт-ря, нагрівання та інших несприятливих чинників. Отверджувачі при-скорюють процес затвердіння полімерів та утворення просторової тривимірної структури. Забарвлені пластмаси одержують уведенням до їхнього складу пігментів та барвників. Стійкість пластмас проти займання підвищують антипірени. Для створення пористої структури пластмас використовують пороутворювачі.
ЛІПолімерні будівельні матеріали та вироби класифікують за різ-ними ознаками: за основним полімером, який входить до їхнього складу, за методом виробництва та областю застосування у будівництві.
Усе різноманіття пластмас залежно від призначення їх у будів-ництві зводиться до таких основних груп: матеріали огороджувальних і несучих конструкцій; покриття підлог та опорядження стін; пгідроізоляційні, герметизуючі, покрівельні, тепло та звукоізоляційні матеріали; труби та інші погонажні вироби; санітарнз-технічні вироби; лаки, фарби, клеї. Залежно від фізичного стану при нормальній температурі та ін-ших властивостей пластмаси поділяють на жорсткі (модуль пружнос-ті Е>1ГПа), напівжорсткі (Е > 0,4 ГПа), м'які (Е=0,02... 0,10 ГПа) та еластичні (Е < 0,02 ГПа).
Від інших будівельних матеріалів полімерні вигідно відрізня-ються багатьма показниками, які визначають умови раціонального застосування їх у будівництві. Принципіальне значення мають не-вичерпні можливості регулювання й програмування властивостей пластмас.
Низькі істинна та середня густини й відносно високі міцнісні показники дають змогу створювати ефективні конструкції з пласт-мас. Висока хімічна стійкість, непрокникність для води зумовлюють, широке застосування їх для захисних покриттів, гідроізоляції бу-дівель та споруд, влаштування покрівель, трубопроводів. Пластма-си — погані тепло- й електропровідники, тому їх використовують як теплоізоляційні матеріали та діелектрики. Висока прозорість, безбарвність, здатність пропускати ультрафіолетові промені — цінні властивості деяких пластмас. Це дає змогу використовувати їх у світлопрозорих огороджувальних конструкціях будівель та споруд, наприклад у куполах верхнього світла, огородженнях теплиць, оранжерей, лікувальних закладів. Окремі_види пластмас здатні добре-чинити опір стиранню. Завдяки цій особливості "полімерні матеріа-ли широко застосовують для настилання підлог.
Одне з головних достоїнств пластмас — висока технологічність, легкість перероблення їх різними методами на вироби будь-якої форми. Вони легко піддаються механічній обробці, склеюються. Технологічні процеси виробництва пластмас механізовано та авто-матизовано.
Пластмаси не потребують періодичного зафарбування поверхні. Уведенням до складу вихідної композиції барвників чи пігментів можна одержати матеріал будь-якого забарвлення та відтінків, у тому числі багатоколірні імітації природного каменю, цінної породи-дерева, шкіри, тканини, металу.
Полімерні матеріали виробляють з простих хімічних речовин, які здобувають з такої доступної сировини, як нафта, природний газ, кам'яне вугілля, некормові відходи сільськогосподарського вироб-ництва тощо- Полімерні матеріали біологічно стійкі. Проте, застосовуючи полімерні матеріали, слід враховувати і їхні недоліки, такі як низькі теплостійкість та твердість, високий температурний коефіцієнт розширення, токсичність деяких полімер-них в'яжучих, займистість, схильність до старіння, повзучість, холодоламкість. Ці особливості пластмас слід брати до уваги насамперед при використанні їх як конструкційних матеріалів.
Застосування полімерних матеріалів у будівництві характеризу-ється високою економічною ефективністю. Вони дають змогу знизити матеріаломісткість будівництва, розширити архітектурні можли-вості, змінити вигляд інтер'єрів, широко впроваджувати індустріаль-ні методи ведення будівельних робіт, замінювати дефіцитні традицій-ні будівельні матеріали.
2.1.1. Синтетичні полімери
Полімерами (від грец. «полі» — багато, «мерос» — частина, частка, полімерес — різноманітний) називають високомолекулярні -сполуки, у молекулах яких елементарні (мономерні) ланки повторю-ються багатократно. Ці ланки з'єднуються між собою ковалентними зв'язками в довгі ланцюги різної будови — лінійні, розгалужені, які утворюють пластичні й жорсткі просторові решітки.
Високомолекулярними сполуками вважають речовини з молеку-лярною масою понад 5000. Молекулярна маса низькомолекулярних сполук звичайно не перевищує 500, а речовини, які мають проміж-ні значення молекулярної маси, називають олігомерами. Хімічна бу-дова макромолекули практично відповідає хімічній будові структур-ної одиниці — мономеру.
Із збільшенням молекулярної маси полімеру підвищується його температура плавлення, зменшується розчинність в органічних ре-човинах, збільшується еластичність та міцність. Взаємозв'язок мак-ромолекулярних ланцюгів також визначає властивості полімеру. Найменшу текучість і найвищу міцність мають сітчасті чи просторові полімери, побудовані з довгих ланцюгів, які з'єднуються один з од-ним у тривимірну сітку за допомогою поперечних хімічних зв'язків:
... —А—А—А—А—А—А—А—А— ...
... —А—А—А—А—А—А—А—А— ...
Якщо молекулярний ланцюг побудовано із зв'язаних між собою .атомів вуглецю, то полімери вважаються карболанцюговими (полі-етилен, полівінілхлорид тощо).
Якщо поряд з вуглецем до ланцюга входять атоми кисню, сірки , азоту, фосфору, то полімери називаються гетероланцюговими (епок-сидні, поліефірні тощо).
Для гетероланцюгових полімерів характерна висока енергія зв'яз-ку між молекулами і, отже, високі міцність та теплостійкість. Різ-новидом гетероланцюгових полімерів є елементоорганічні полімери, в основних молекулярних ланцюгах яких містяться атоми кремнію, алюмінію, титану та деяких інших елементів, що не входят до складу органічних сполук (кремнійорганічні полімери).
Заіежно від характеру перетворень, що відбуваються з поліме-рами при нагріванні, розрізняють полімери термопластичні та тер-мореактивні.
Термопластичні полімери (термопласти), які мають лінійну чи розгалужену будову молекул (поліетилен, полістирол тощо), здатні при нагріванні розм'якшуватися й переходити до в'язкопружного стану, а також тверднути при охолодженні.
Термореактивні полімери (реактопласти), маючи просторову бу-дову, не можуть оборотне змінювати свої властивості і при нагріван-ні перетворюються на неплавкі та нерозчинні продукти, не здатні до повторного формування (фенолформальдегідні, карбамідні та інші полімери).
Полімери можуть перебувати в рідкому або твердому стані. Для твердих полімерів характерна аморфна чи кристалічна структура. Утворення кристалів призводить до втрати полімером еластичності, до збільшення його жорсткості та зменшення