Залежно від способу одержання синтетичні полімери поділяють на дві групи: полімеризаційні та поліконденсаційні.

Полімеризація — це процес об'єднання молекул низькомолеку-лярної речовини (мономеру) без виділення будь-яких побічних про-дуктів. Молекулярна маса утворюваного полімеру дорівнює сумі мо-лекулярних мас молекул, що зреагували. Щоб одержати матеріали з особливими властивостями, можна використати не один, а два чи три вихідних мономери; внаслідок спільної полімеризації їх одер-жують співполімери.

Властивості полімерів та співполімерів залежать від умов полі-меризації, якості вихідних мономерів, застосовуваних каталізаторів (прискорювачів) та інших факторів.

У промисловості звичайно використовують чотири способи полі-меризації: у блоці, розчині, емульсії та суспензії.

Поліконденсація — це процес одержання високомолекулярних сполук (поліконденсатів) з одночасним відщепленням низькомолеку-лярних продуктів реакції (води, хлороводню тощо). На відміну

від полімеризаційних полімерів елементарний склад поліконденсатів інший порівняно з елементарним хімічним складом вихідних речовин.

Поліконденсати можна одержати чотирма способами: у розплаві, розчині, твердій фазі та міжфазною поліконденсацією.

До полімеризаційних полімерів, широко застосовуваних для ви-готовлення будівельних пластмас, належать поліетилен, полі-пропилен, поліізобутилен, полівінілхлорид, полівінілацетат, полі-стирол, поліакрилати.

Поліетилен [—СН2—СН2—]n, поліпропілен [—СН3СН—СН—СН2—]n, поліізобутилен [—СН2—С (СН3)2—]n належать до групи поліолефінів — високомолекулярних сполук на основі ненасичених ву-глеводнів. Сировиною для них є гази етилен, пропілен та ізобутилен, які утворюються здебільшого при термічних та каталітичних про-цесах переробки нафти.

Поліетилен має лінійну будову молекули, його виготовля-ють на установках високого (150...300 МПа), середнього (3...4 МПа) та низького (0,25...0,50 МПа) тиску. Густина поліетилену 0,91... 0,97 г/см3, температура плавлення 105...135 °С, міцність на розтяг 12...40 МПа, молекулярна маса ЗО 000...60 000 од. Для поліетиле-ну характерні низька розчинність у органічних розчинниках і стій-кість до дії кислот, лугів та солей, висока водостійкість та меха-нічна міцність.

Недоліками поліетилену є низька теплостійкість (80 °С), погана адгезія до клеїв, схильність до старіння та враження гризунами.

На основі поліетилену виготовляють труби, фітинги, плівки, пінопласти.

Поліпропилен, не поступаючись перед поліетиленом за вододо- та хімічною стійкістю, переважає його за теплостійкістю й ме-ханічними властивостями. Поліпропилен прозорий, не має запаху. Густина поліпропилену 0,905 г/см3, молекулярна маса 80000... 150 000, температура розм'якшення 160 °С.

Застосовують Поліпропилен для виготовлення плівок, листових і плиткових облицювальних матеріалів, волокон для килимових ма-теріалів, пінопластів, погонажних, санітарно-технічних та інших виробів. Вироби з цих полімерів легко зварюються й піддаються меха-нічній обробці.

Поліізобутилен — це еластичний, каучукоподібний ма-теріал з молекулярною масою 300 000...500 000. На відміну від каучуків поліізобутилен не здатний до реакції вулканізації. Густина поліізобутилену 0,91...0,93 г/см3, відносне видовження 1000... 2000 % Поліізобутилен водостійкий, на нього не діють кислоти, луги, солі галоїдів, полярні розчинники, але він розчиняється в аро-матичних вуглеводнях (бензолі, толуолі тощо) та мінеральних мас-чах, набухає в жирах та рослинних оліях. Висока морозостійкість (—75 °С) зумовлюється низькою температурою склування.

Поліізобутилен у поєднанні з наповнювачами (сажею, графітом, тальком) застосовують у різноманітних герметизуючих матеріалах, які призначені для ущільнення горизонтальних та вертикальних швів у панельних будівлях. Із поліізобутилену виготовляють липкі стрічки, лінолеумні клеї, гідроізоляційні матеріали.

Недоліки поліізобутилену — підвищена повзучість і займистість.

Полівінілхлорид [—СН2—СНС1—]n є продуктом поліме-ризації вінілхлориду, одержуваного з ацетилену та хлороводню чи з дихлоретану. Це білий порошок аморфної будови, позбавлений за-паху. Густина полівінілхлориду 1,135... 1,40 г/см3, міцність при роз-тягу 50...60 МПа, при вигині 80...120 МПа, температура розм'якшення майже 80 °С, теплостійкість 60 °С.

Недоліками полівінілхлориду є різке зниження міцності при під-вищенні температури, повзучість при тривалій дії навантаження, низькі морозостійкість, температура склування (—12 °С).

До цінних властивостей полівінілхлориду належать: стійкість до дії кислот, лугів, спирту, бензину, мастильних речовин, а тому його широко застосовують для виробництва труб, захисних покрит-тів, ємкостей. Цей полімер використовують для виготовлення різ-них матеріалів: лінолеумів, гідроізоляційних декоративних матері-алів, погонажних виробів, ніздрюватих теплоізоляційних мате-ріалів.

Полівінілацетат [—СН2—СНСОСН3—]n є полімером вінілацетату, що синтезується з ацетилену та оцтової кислоти Основний метод його одержання — емульсійний. Полівінілацетатна емульсія—це в'язка однорідна рідина білого кольору. Густина ЇЇ 1,02... 1,03 г/см3, вміст твердої фази полімеру — понад 50 %. Зав-дяки хорошим адгезії, світлостійкості, еластичності та безбарв-ності полівінілацетат широко застосовують у виробництві шпалер, що миються, приклеювальних мастик та клеїв, безшовних мастико-вих підлог, а також для полімерцементних бетонів.

Полістирол [—С6Н5СН—СН2—n є полімером стиролу, безбарвної рідини, нерозчинної у воді.

У промисловості полістирол одержують блоковим, емульсійним та суспензійним методами. Випускають у вигляді безбарвних та кольорових гранул, білого крупнозернистого порошку.

Полістирол — твердий, пружний, безбарвний і прозорий полімер густиною 1,04...1,10 г/см3, молекулярною масою 50 000...300 000. Границя міцності при вигині 90...95 МПа, при стиску 80...110 МПа. Полістирол водостійкий, добре чинить опір дії концентрованих кис-лот (крім азотної та льодяної оцтової), лугів. Для полістиролу ха-рактерна висока прозорість, він пропускає до 90 % променів види-мої частини спектру.

Основні недоліки полістиролу — його крихкість та погана стій-кість щодо дії ряду органічних розчинників.

З полістиролу виготовляють пінопласти, облицювальні плитки тощо. Співполімеризацією стиролу з каучуком одержують удароміцний полістирол.

Поліакрилати — це полімери акрилової та метакрилевої кислот і їхніх похідних. Вони безбарвні, світлоатмосферостійкі. прозорі, густина їх 1,2 г/см3, температура розм'якшення 80 ..100 °г» міцність на розтяг до 75 МПа.

Із поліакрилатів у будівництві найбільшого поширення набув метилметакрилат — органічне скло, що пропускає понад 99 % со-нячного світла й здатне пропускати до 70 % ультрафіолетового про-міння. Поліметилметакрилат застосовують для скління теплиць, оран-жерей, плавальних басейнів, а також у вигляді емульсій для фарб, лаків тощо.

Промисловість випускає багато полі конденсаційних полімерів, деякі з