найтиповіших методів переробки пластмас застосо-вують багато інших високопродуктивних механізованих та автомати-зованих методів. Як приклад можна навести технологію безперервного виробництва тришарових стінових панелей типу «сендвич» з полі-вінілхлоридною та алюмінієвою обшивками і середнім шаром ефектив-ного поліуретанового чи полістирольного пінопласту. Сучасна тех-нологія переробки пластмас дає змогу створювати з них монолітні -еликопрольотні конструкції, наприклад купольні, одержувані І.ошаровим напиленням склопластикової оболонки й пінопласту на пневмоопалубку.
2.1.2. Основні властивості полімерних матеріалів
Властивості пластмас залежать від багатьох факторів: хімічної будови полімерів,' типу наповнювача, вмісту добавок (пластифікато-рів, барвників, стабілізаторів), технології виготовлення. Різноманіт-ність пластмас визначає й широкий діапазон змінювання їхніх власти-востей. Проте існують і спільні особливості, що визначаються складом і структурою пластмас.
Середня густина пластмас становить 900...2200 кг/м3. Найбільше на середню густину пластмас впливають наповнювачі, які становлять значну частину їхнього об'єму. Середня густина пластмас, які містять важкі мінеральні наповнювачі (полімербетони), перевищує 2000 кг/м3. Густину пластмаси можна регулювати, змінюючи її пористість. Се-редня густина ніздрюватих пластмас (з пористістю до 95 %) ста-новить 10...20 кг/м3.
Пластмаси мають низьку середню густину, але високі механічну міцність та коефіцієнт конструктивної якості, який дорівнює І...2 (у цегли — 0,02, у важкого бетону — 0,04). Границя міцності при стис-ку склопластиків досягає майже 350 МПа, текстоліту — до 250 МПа, а границя міцності при розтягу та вигині склопластиків дорівнює відповідно 450 і 550 МПа.
Властивості пластмас щодо води залежать від їхньої структури й ступеня гідрофільності. Водопоглинання щільних гідрофобнихполімерних матеріалів становить 0,1.. 0,5%, а високопористих із гідрофільними наповнювачами чи відкритою пористістю — 3О...90%. Завдяки високій непроникності полімерні плівкові, рулонні та масти-кові матеріали, особливо на основі поліетилену, полівінілхлориду, синтетичних каучуків, широко застосовують для гідроізоляції.
Пластмаси — хороші діелектрики, але для них характерна здат-ність акумулювати статичну електрику на поверхні. Результатом електризації е вловлювання пилу поверхнею пластмас, а також утво-рення електростатичного заряду, що негативно впливає на людину.
Пластмаси мають низьку теплопровідність, що важливо для ого-роджувальних конструкцій.
Хімічна стійкість — це дуже важлива властивість плаетмас, залежна не лише від полімеру, а й від наповнювача, пластифікатора та інших компонентів. Хімічна стійкість пластмас дає змогу використо-вувати їх для захисту від корозії будівельних конструкцій у воді, розчинах солей, кислот та інших агресивних середовищах.
Цінною властивістю багатьох пластмас є низька стираність, що особливо важливо при застосуванні пластмас для влаштування підлог.
Важлива характеристика деяких пластмас — високий опір удару (ударна в'язкість).
Пластмаси мають високі декоративні якості, що дає змогу вико-ристовувати їх для опорядження стін та покриття підліг.
Поряд з комплексом позитивних властивостей пластмаси ма-ють і ряд негативних. У більшості пластмас низька теплостійкість, яка не перевищує 60...80 °С, і лише в окремих пластмас досягає 200... 350 °С. Багато пластмас є горючими, виділяють отруйні гази при горінні, легко спалахують. При переробці пластмас та їх експлуатації всередині приміщень нерідко виділяються токсичні речовини. Засто-сування полімерних матеріалів у будівництві можливе лише після встановлення ступеня їхньої токсичності.
Пластмасам притаманна мала поверхнева твердість. Вона не пе-ребуває в прямій залежності від міцності, як, наприклад, у металів.
При тривалій дії напружень пластичні маси більшою мірою, ніж багато інших матеріалів, схильні до необоротних деформацій — повзучості. Із підвищенням температури повзучість зростає й призво-дить до небажаних деформацій конструкцій.
Модуль пружності пластичних мас навіть при нормальній темпе-пературі значно менший, ніж модуль пружності звичайних будівель-них матеріалів. Визначаючи значення допустимих напружень у кон-струкціях із пластмас, поряд з міцнісними по, аз Інками слід брати до уваги й максимально допустиму залишкову деформацію.
При дії розтягальних напружень багато пластмас характеризу-ються значним відносним видовженням — 20...300 %. Відносне ви-довження пластмас важливо брати до уваги в розрахунках гідроізоляції дахових покриттів, трубопроводів та інших елементів будівел і споруд.
Значний недолік пластмас — високий температурний коефіцієнт лінійного розширення [у поліетилену він дорівнює (160...230)х10-6 К-1, що у 10 разів вище, ніж у сталі]. Великі значення тем-пературного коефіцієнта лінійного розширення пластмас у поєднанні з малою теплопровідністю зумовлюють значні залишкові внутрішні напруження, які можуть спричинювати появу тріщин у будівельних виробах при різних змінах температури.
Окремі види пластмас схильні до старіння, тобто їхні властивості під впливом теплоти, світла, кисню повітря з часом погіршуються. Для забезпечення високої стійкості полімерів до старіння важливе значення мають правильний вибір вихідної сировини, її чистота, тех нелогічні параметри виробництва.
2.1.3. Застосування полімерних матеріалів та виробів
Покриття підлог із полімерних матеріалів гігієнічні, еластичні, зносостійкі, тепло- та звукоізоляційні, досить довговічні і, в поєднанні з можливістю індустріалізації будівельних робіт, досить ефективні.
Майже 70 % загального випуску полімерних матеріалів для під-логи припадає на частку полівінілхлоридного лінолеуму.
Лінолеуми — це рулонні матеріали, виготовлювані на основі полівінілхлоридних, алкидних, гумових та інших полімерів. Вони призначаються для влаштування покриттів підлог у житлових, гро-мадських та деяких промислових будівлях. Застосування лінолеум-них покриттів у 5—7 разів скорочує тривалість робіт порівняно з на-стиланням дощатих та паркетних підлог. Виготовлені з високоякіс-них матеріалів згідно з усіма вимогами технології, вони можуть слу-жити 20—25 років. Лінолеуми випускають без підоснови, а також на тканинній, повстяній та інших видах підоснови. Безосновні лінолеуми випускають одношаровими та багатошаровими. Вони можуть мати поверхню, зафарбовану в різні кольори, гладеньку, з візерунком, блискучу, матову, тиснену.
Лінолеуми виготовляють трьома способами: каландровим, промаз-ним та екструзійним.
Лінолеум без підоснови формують каландровим та екструзійним способами.
За каландровим способом після змішування компонентів виконують пластифікацію маси переробкою на вальцях, а далі — формування полотна на каландрах. До складу маси одношарового лі-нолеуму входять: суспензійний полівінілхлорид— 40...45 %; пластифікатор дибутилфталат — 17...23 %; стабілізатор —