багатократний ;

направлений ;

на солянокислотній основі ;

солянокислотну обробку (СКО) і її різновидності :

масивну ;

поетапну ;

направлену ;

гідропіскострумінна перфорацію (ГПП) ;

комбіновані методи ( ГРП+СКО – гідрокислотний розрив пласта ; СКО+ГКО – соляно-глинокислотна обробка ; поєднання ГПП з ГРП і СКО ) .

Гідравлічний розрив пласта – один з основних методів дії на привибійну зону пласта . При ГРП проникність збільшується за рахунок розширення існуючих і створення нових тріщин в пласті під дією високого титску закачуваної рідини розриву . Тріщини закріплюються закачкою в них суміші з рідиною-пісконосієм крупного піску . Закачують до 5 – 10 т піску на 100 м товщини пласта . При проведенні ГРП на гирлі монтується спеціальна арматура тиску АУ-5 . ГРП проводять при допомозі насосних агрегатів 2АН-500 , 2АН-700 та інших , піскозмішувача ЗПА , цементувальних агрегатів ЦА-320 , ЦА-400 , автоцистерни 4ЦР . Технологія ГРП полягає в закачці рідини розриву , пісконосія з піском і в промивці свердловини .

ГРП – ефективний засіб підвищення дебітів свердловини , але цей процес трудомісткий і вимагає значних затрат засобів і матеріалів .

Солянокислотна обробка знайшла широке застосування внаслідок простоти технології і високої ефективності . СКО використовують для обробки карбонатних колекторів . Проникність пласта при СКО збільшується за рахунок розчинення вапняків і доломітів соляною кислотою . Для того , щоб кислота не роз’їдала метал , до неї додають інгібітори ( формалін ) . Для вилучення з пласта продуктів реакції до кислоти додають інтенсифікатори (ПАР) , а для запобігання забруднення пласта шматками оксидів заліза до кислоти додають стабілізатор ( оцтову кислоту ) . Застосовують кислотну концентрацію до 15 % з розрахунку 0.5 – 2 м3 на 1 м товщини пласта .

Технологія СКО полягає в закачці кислоти , витримці її в пласті ( не більше одної доби ) і в освоєнні свердловини . Кислоту закачують в пласт цементувальними агрегатами ЦА-320 , ЦА-400 , 2АМ-500.

Для інтенсифікації видобутку газу з пластів , складених колекторами , проводять глинокислотну обробку ( ГКО ) . По своїй суті і технології ГКО аналогічно провводять СКО . При ГКО застосовують суміш соляної і фтористоводневої кислот . Оптимальним вважається кислотиний розчин із вмістом соляної кислоти 8 – 10 % і фтористоводневої – 3 – 5 % при об’ємі закачки глинокислоти для первинної обробки 0.3 – 0.4 м3 на 1 м товщини платса .

Досить ефективним методом інтенсифікації припливу газу до вибою свердловини являється гідропіскоструменева перфорація . Вона полягає в утворенні отворів в обсадній колоні , в цементному камені і в породі піщанорнідинними струменями , що вилітають з високою швидкістю з насадок спеціальною глибинного пристрою струменевого перфоратора . Тим самим значно покращується гідродинамічний зв’язок свердловини з продуктивним пластом .

Комбіновані методи являють собою поєднання двох різних методів інтенсифікації . Наприклад , гідрокислотний розрив пласта ( ГКРП ) – це поєднання солянокислотної обробки і гідралічного розриву пласта . ГКРП

полягає в закачці в пласт соляної кислоти , її витримці і закріпленні тріщин розклинюючим матеріалом ( суміш піску з рідиною пісконосієм ) . Цей метод

відзначається великими об’ємами і високими темпеми закачки розчину соляної кислоти в пласт . ГКРП дозволяє отримати значні припливи газу з пласта . Високі темпи закачки розчину кислоти дозволяють добитись ефекту гідравлічного розриву пласта , а великі об’єми закачуваного розчину обробити віддалені зони пласта . Для кращої обробки часто використовують розчини ПАР .

Якщо родовище складене з карбонатних порід , має велику товщину пласта і низькі пластові тиски , то застосовують для нього СПКО . При СПКО в пласт закачують метанол і аерований розчинник кислоти і ПАР у вигляді піни . Для Отримання піни до розчину кислоти додають 0.1 – 0.5 % ПАР ( ОП-7 , ОП-10 , каталін , сильфано та інші ) і перемішують з газом (аерують) . При СПКО використовують цементувальні агрегати ЦА-320 , ЦА-400 , пересувний компресор ЦКП-8-80 і аератор . СПКО в порівнянні із звичайною солянокислотною має більше переваг .

Для умов Комишнянського родовища раціональним способом дії на привибійну зону пласта вибираємо гідропіскоструминну перфорацію так , як проведення повторної перфорації низькопроникних пластів також дозволить підвищити поточну продуктивність. Також вибираємо цей метод, через надзвичайно низькі дебіти. Це пояснюється тим, що при дебітах 0,2-0,5 тис м3/добу нам буде дуже важко освоїти таку свердловину.

3.3 Вибір свердловин і встановлення черговості

проведення в них запроектованих робіт

Гідророзрив пласта доцільно буде провести на свердловині, свердловині 54, оскільки дебіти в них нижчі проектних і застосування даного методу підвищення продуктивності дозволить їх збільшити .Свердловина № 54 знаходиться в задовільному стані з робочим дебітом 8,9 тис м3/д.

3. 5. Проектування глушіння та освоєння свердловини.

Глушіння свердловини проводиться для запобігання відкритому фонтанування при знятті обладнання та підйомі труб із свердловини. Для глушіння використовують рідину певної густини, щоб створити протитиск на пласт. Рідина глушіння, крім потрібної густини, повинна мати певну в'язкість і бути однорідною, не впливати корозії труб та обладнання, не вступати в хімічну реакцію пласта і пластовою водою, не утворювати тверді осади, не замерзати взимку, бути стійким до високої температури, не бути вогненебезпечною і отруйною, мати низьку вартість компоненти для приготування рідини повинні бути не дефіцитними.

Визначити необхідну густину (кг/м3) рідини глушіння можна