В склад МР входять: ПАР (6-10%), вуглеводень (35-80%), вода (10-55%), стабілізатор (2-4%) і електроліт (0,01-5%) [3].

Експериментально встановлено, зо при витісненні нафти із моделі однорідних пористих середовищ міцелярною плівкою (оторочкою) розміром 2,5% від порового об’єму вилучається 80% залишкової нафти, а при її розмірі – 5% від порового об’єму досягається практично повне витіснення.

Слід відмітити, що велика кількість промислових експериментів по застосуванню МР за кордоном свідчать про досить велику ефективність цього методу. Єдиною перешкодою може бути дороговизна цього методу, однак в подальшому цей метод підвищення нафтовилучення повністю себе окуповує.

Згідно табл. 7.2 приймаємо, що в результаті міцелярного заводнення коефіцієнт нафтовилучення збільшиться на 12%. Тоді видобутки нафти на прогнозні роки відповідно становитимуть (табл. 7.3):

Технологічну схему проведення заводнення МР наведено на рис. 7.1 [3, с. 124].

Промислове впровадження процесу розпочато в 1964 р. і проводилось головним чином в присклепінну частину менілітового покладу, яка характеризувалась кращою проникністю і приймальністю свердловин по газу. Під запомповуванням знаходилось 21 свердловина за приймальності газу 20-415 тис.м3/добу. Об’єм перепускаючого газу досяг максимуму в 1966 р. і складав 1,47 млн.м3/добу, після чого об’єм перепускаючого газу в зв’язку з падінням тиску в газовому покладі неухильно зменшувався, а в 1971 р. розпочато запомповування газу компресорами.

Рисунок 7.1 - Технологічна схема заводнення МР

1 – водозабір;

2 – насосна станція першого підйому;

3 – буферні ємності для зібраної води;

4 – водоочисна станція;

5 – буферні ємності для підготовленої води;

6 – насосна станція другого підйому;

7 – магістральний трубопровід;

8 – кущові насосні станції;

9 – розвідні водоводи;

10 – нагнітальні свердловини;

11, 12 – ємності для зберігання МР, їх кількість залежить від того чи в свердловину нагнітається однокомпонентна МР чи їх композиція;

13 – барокамера, використовується тоді, коли МР поставляються в бочковій тарі;

14 – відцентровий насос;

15 – змішувальна ємність. З (11), (12) і (13) МР подається в (15) сюди відцентровим насосом (14) МР, яка розчинена у воді до 50% концентраті ретельно розмішується шляхом роботи насоса "на себе". У зимовий період МР яка знаходиться в змішувальній ємності (15) постійно підігрівається

16 – дозуючий насос. 50% МР за допомогою цього насосу подається на вхід станції другого підйому (6).

Оскільки технологія заводнення МР полягає на закачуванні в нагнітальні свердловини облямівок різних хімічних реагентів, то в технологічній схемі передбачені додаткові ємності: (17) для зберігання нафтових сульфанатів, (18) – для неіногенної ПАР, (19) – МР.

Технологічна схема повинна передбачати почергову подачу названих реагентів у ємність змішування (15) для приготування розчинів заданих концентрацій.

Під час доставки нафтових сульфанатів до споживача в зимовий час залізничні цистерни необхідно обладнати підігрівом.

Якість води характеризується наявністю добрих нафтовитісняючих властивостей, малим вмістом механічних домішок і емульгованої нафти, відсутністю зниження проникності пласта /приймальності нагнітальних свердловин/, а також відсутністю сірководню, діоксиду вуглецю, кисню, водоростей і мікроорганізмів.

Досвід показав, що встановлювати єдині норми щодо якості води для нагнітаная в пласти недоцільно. Допустимий вміст механічних домішок і емульгованої нафти беруть із урахуванням проникності і тріщинуватості порід до 5...50 мг/л, причому зі збільшенням тріщи-нуватості підвищується допустимий вміст.

Джерела закачуваної води можуть бути різні. У наш час викорис-товують води: відкритих водоймищ/рік, озер, водосховищ, морів/; грунтові /підруслові і артезіанські/; глибинні /нижніх і верхніх глибинних горизонтів/; стічні.

У системах заводнення використовується понад 6058 стічних вод, решта об'єму все ще закачується в поглинаючі свердловини або скида-ється у безстічні випарники. Скидання промислових стічних вод у во-доймища повністю припинене. Зазначимо, що система ППТ динамічна: спочатку використовується вода зовнішніх джерел, а потім пластова вода за замкненим циклом /безвідходне виробництво/.

Для здійснення ППТ можна використовувати також стоки інших про-мислових підприємств /нафтопереробних заводів, калійних комбінатів, комунальних господарств і ін./.

Джерело води вибирається за даними техніко-економічного аналі-зу з урахуванням технології підготовки води.

Насосні станції 2-го підйому розміщують, як правило, у місцях скупчення головних споруд системи ППТ /водозабір, станція водопід-гоговки, ремонтні цехи та ін./ або поєднують з однієї із кущових насосних станцій /КНС/.

Сучасні КНС виготовляють у блочному виконанні /блочні КНС -БКНС/ індустріальним способом /у заводських умовах/. Розроблений нормальний ряд БКНС з відцентровими насосами тилу ІЩС /витрата води - 150 м3/год, тиск на виході 10; 12,5; 15; 17,5; 1,20 МПа/. Залежно від кількості насосних блоків БКНС мають подачу 3600, 7200 та 10800 м3/добу. Кожна БКНС забезпечує закачування води в 3...І5 нагнітальних свердловин. Воду в свердловини подають по ін-дивідуальному водоводу, регулювання витрати здійснюється дроселюван-ням, а вимір - діафрагмовими лічильниками. Магістральні водоводи споруджують кільцевими /для великих родовищ з перемичками/, промене-вими і лінійними. Вони працюють при тиску до 3 МПа. Розвідні водо-води працюють при дуже високих тисках, які досягають 25 МПа. Діаметри їх відповідно становлять 300...1020 м. Виготовляють водоводи із суцільнотягнених безшовних стальних труб і заривають в грунт нижче глибини промерзання.

Гирла нагнітальних свердловин обладнують спеціальною нагніталь-ною арматурою, яка розрахована на робочий тиск 21 та 35 МПа і темпе-ратуру не вище 120 °С /АНКІ-65 х 210 та ЛНК 1-65x356/.