"Напільні вази"

ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ 1 Історія розвитку кераміки

РОЗДІЛ 2 Технологічні підвиди кераміки

РОЗДІЛ 3 Вибір теми кваліфікаційной роботи

РОЗДІЛ 4 Технологія виготовлення керамічних ваз

4.1 Приготування сировинних матеріалів для гончарних,

теракотових, майолікових виробів

4.2 Робота над композицією

4.3 Ручне формування керамічної вази

4.4 Декорування вази

4.5 Сушіння глиняних напівфабрикатів

4.6 Утільний випал

4.7. Тонування виробу

4.8. Випалювання виробу

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Художня кераміка ( від грец . keramos - глина ) - вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при температурі 900 -1500 градусів.

Глина легкодоступний та надзвичайний за своїми технологічними й художніми властивостями матеріал - пластична в час формування і досить тверда (міцний черепок) після випалу . Має широку розтяжку природних барв від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно - сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають спеціальні фарби, а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). За технологічними показниками розрізняють глини пластичні й малопластичні, легкоплавкі й тугоплавкі, кольорові (гончарні) та білі фарфорові (фаянсові).

Кераміка - один з найбільш розвинених та популярних видів народного мистецтва українців. Розвиток її, саме як художнього явища (багато тисячолітню передісторію на грунті України та складну національну традицію можна порівняти лише з небагатьма схожими явищами в народному мистецтві Європи та, певною мірою, спів ставити з високорозвиненим керамічним мистецтвом народів Сходу, від малої Азії до Японії. Протягом багатьох віків формування народного керамічного мистецтва, яким ми його знаємо в новий та новітній часи, у ньому проходив відбір, випробовування досвідом та закріплення у традиції найбільш досконалих, практично доцільних та художньо виразних форм. Для кожної з історичних епох такий відбір має свої особливості (періоди становлення, розквіту та занепаду художніх стилів), рівень розвитку керамічного виробництва та навіть, у певній мірі, національне забарвлення української народної кераміки XIX - XX ст . визначається її багатотисячним підґрунтям.

Стилістична схожість саме з найдавнішим посудом (трипільським, античним ) найчастіше відзначається у народному глиняному начинні, що дає підстави характеризувати його як архаїчне, пов'язувати з глибинною традицією населення українських земель, а зрештою - розпізнавати його серед глиняного посуду інших народів. Кераміка - єдиний вид народного мистецтва, який дає змогу дослідити свої найвіддаленіші джерела. Це наймасовіша та добре вивчена категорія археологічних знахідок первісної епохи, стародавнього світу та раннього середньовіччя.

Керамічний посуд уже з часів Київської Русі великою мірою втрачає своє художнє значення, замінюється імпортним та виготовленим з інших (часто коштовних) матеріалів. Він стає своєрідним символом побутової речі, не ставиться у поховання, втрачає й у якості матеріалів та їх обробки . Цехове гончарство пізнього середньовіччя та XVII - XVIII ст. зазнає виразних європейських впливів, які прилучили керамічне мистецтво міст України до великих мистецьких стилів (ренесансу, барокко, класицизму), Археологія лише недавно зацікавилась пам'ятками вказаного періоду. Щоб заповнити білу пляму в історії гончарства на Україні, потрібні не лише ретельні мистецтвознавчі розвідки вивчення музейних колекцій, а й розгортання археологічних розкопок та накопичення матеріалів, що вже саме по собі є цілою галуззю досліджень. Джерела українського народного мистецтва кераміки, віднайдені на його власному грунті - у творчості населення стародавніх культур України. Цікава історія речі як культурного явища, її предметна цінність, яка залишилася незмінною від перших зразків до сьогодення, а також надзвичайна стильова різноманітність форм та прикрас керамічного посуду в жорстких утилітарних межах необхідних для даної речі.

Землі України займають майже всю територію півдня Східної Європи, її географічне положення визначило певну спільність культури українського народу та народів Молдови, Північного Кавказу, південних областей Росії, хоча етнічні відмінності тут є значними.

Ще до початку XIX ст. гончарні вироби посідали значне місце в міському ремеслі, певною мірою забезпечуючи потреби панівних верств суспільства та всього населення. У 2-й половині XVIII ст. -1 -й половині XIX ст. Міське гончарство, з його згасаючим цеховим укладом, занепадає. Його продукція витісняється виробами порцелянової, фаянсової промисловості, посудом із скла та інших матеріалів фабричного виробництва. У 2-й половині та особливо наприкінці XIX ст., коли бурхливо розвивається наука про декоративно-прикладне та народне мистецтво, українською керамікою зацікавлюється освічена громадськість, саме як мистецьким явищем. Поступово, завдяки поширенню та яскравій національно-художній специфіці, українське народне гончарство цього часу стає об'єктом етнографічних та мистецтвознавчих досліджень, накопичується у збірках музеїв, наукових установ, приватних осіб.

Нині у розпорядженні дослідника є перш за все комплекс предметів кінця XIX - XX ст., який продовжує поповнюватись новими знахідками та виробами сучасних гончарів.

За останнє століття цей комплекс досліджували етнографи, художники, мистецтвознавці, ентузіасти відродження народної культури .Було зроблено ряд ґрунтовних описів гончарного промислу різних регіонів України, осередки яких ще нараховували до кількох сотень майстрів. У історичних нарисах, що з'явилися згодом як узагальнення цього досвіду, стародавність посідала незначне місце, більше уваги привертало середньовіччя та пізніше цехові пам'ятки. Серед найважливіших досліджень є такі праці:

1. Лащук Ю.П. Історичні проблеми в народній кераміці Наддніпрянщини//Львівський Інститут прикладного і декоративного мистецтва / УІ наук, конференція . -Л.-1965.

2. Романець Т.Р. Різновид гончарного посуду // Нар. творчість та етнографія 1986.-№1.

3. Гоберман Д. Н . Росписи гуцульских гончаров . - Л . -1972. IV. Баран В.Д. Черняхівська культура. - К . -1981. V . Біляшівський М.Ф. Дещо про українську орнаментику : Сяйво . - К. -1913 VI. Данченко О.С . Невмируще джерело . -К . -1975 . VII. Пассек