Окремо слід згадати цікаві праці глибокого знавця української народної кераміки О.С. Данченко, яка прямо поставила питання про витоки цього виду народного мистецтва. Ряд розвідок у цьому напрямку провів Ю.П. Лащук, відомий учений, автор понад 300 друкованих і неопублікованих матеріалів, досвідчений педагог, громадський діяч.

Часто мистецтвознавці, вивчаючи стародавні витоки явищ народного мистецтва, звертаються переважно до їх семантики, що стосується майже завжди не предметної форми, а мотивів орнаменту та інших зображальних та абстрагованих форм - пластики, розпису, ритування .

Вітчизняними вченими були розв'язані важливі методологічні проблеми, осмислені та опубліковані великі пласти матеріалу з найдавніших епох, обгрунтовані деякі спірні концепції, написані монографії з окремих періодів стародавності та археологічних культур.

Нині вдумливий дослідник має реальні можливості вивчати джерела народної культури на добре опрацьованих матеріалах.

Поглиблене вивчення джерел української народної кераміки, особливо її історичної та етнічної своєрідності, неможливе без застосування порівняльного методу, в обох його різновидах: як виявлення етнокультурного і споріднення творців глиняного посуду в різні часи, так і показ взаємовпливів різних етнічних груп у даній галузі народної творчості.

Результатами мають стати : по-перше - виявлення спільного у діахронічному аспекті, тобто спільного у величезній за часовою глибиною історії кераміки на землях України; по-друге - визначення особливого у синхронічному аспекті, тобто самобутніх національних рис цього мистецтва у новітній час, якими воно відрізняється від сучасного народного гончарства інших націй.

Без керамічного посуду не можливо уявити народний побут українців.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КЕРАМІКИ

Глина вірно служила людству на всьому шляху його довгої історії. Освоєння людиною глини - першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення місткостей (посуду) та магічно-ритуальних фігурок - припадає на епоху палеоліту. На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стильових відмін. Перший має прості одноманітні форми горщиків і мисок, розписаних прямолінійно-геометричними мотивами у вигляді горизонтально-лінійних, ялинково-діагональних та інших мотивів, вкритих наколками або відтисками гребінця - поширений на півночі та лівобережжі України. Другий відзначається різноманітністю типів і форм посуду, декорованого червоною, білою або чорною фарбами, переважно спіральними і меандровими мотивами орнаменту поширений на правобережжі України, Подунав’ ї та Балканах.

Майстри ранньослов'янської кераміки (середина 1 тис.) користувалися ручним гончарним кругом, що давало їм змогу виготовити тонкостінні вироби різноманітних форм, рясно оздоблені рельєфом і штампиковими візерунками у вигляді кружалець, ромбів, трикутників, дужок тощо.

Високим художнім рівнем форми і засобами орнаментування відзначалися вироби черняхівської темно-сірої кераміки кухонного, столового і тарного призначення. До окремої групи слід виділити ритуальний посуд, котрий виготовляли з особливою ретельністю та оздоблювали загадковими мотивами-символами. Бурхливий розвиток кружальної кераміки у III -IV ст. змінюється її занепадом у VII - IX ст. Майже зникають традиції високохудожньої черняхівської кераміки, збіднюється асортимент, спрощується форма виробів. З незрозумілих причин майстри перестають користуватися гончарним кругом, задовільняючись кухонним посудом, виготовленим стрічково-ліпною технікою. Декор на горщиках у цей час розміщується знизу доверху таким чином: до плічок його вкривають лінійні стрічки, а плічка і шийку оздоблюють складніші та виразніші мотиви: солярні знаки (хрест у колі), хвилясті "змійки" тощо.

З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово збільшується кераміка, виготовлена на крузі, особливо в містах. На виробах з’являється спочатку непрозора, а згодом прозора полива. Асортимент посуду розширюється і складається з п'яти основних типологічних груп: корчаги для зберігання зерна, миски, горщики, кухлі і глечики. До останньої також входять вузькогорлі глечики, так звані амфорки київського типу, які мають маленькі вушка з дірочками для проселювання шнурка або шкіряного паска.

Найважливішою типологічною групою посуду були горщики для приготування їжі. Вони мали кілька типів, котрі різнилися розмірами, співвідношеннями плічок до висоти, характером профілювання вінець та особливостями рятованого декору (в основному зосереджується на плічках у вигляді ліній та нескладних відбитків), у XII ст. форми посуду набувають присадкуватої і опуклобокої тектоніки. Щоденний і святковий посуд Київської Русі ХП-ХШ ст. відзначався багатством і різноманітністю форм, виготовлений на ножному крузі та оздоблений переважно геометричним орнаментом.

Українська кераміка після монгольського часу виготовлялася на швидкообертовому ножному крузі, випалювалась у двох'ярусному горні, тобто це продукт значно вищого ремісничого виробництва. Удосконалення технології дало змогу створювати тонкостінний посуд нових форм.

У XIV ст. переважно виготовляли сірі вироби, дешевші й зручні для приготування страв, їх оздоблювали лощеням (гладженням) і дерев'яними штампиками - кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, листочками тощо.

У XV -XVI ст. із застосуванням свинцевої поливи зеленого й жовтого кольорів усе частіше з'являється посуд з різноколірним черепком та поліхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували і лише згодом нею поливали частину або повністю весь виріб. Форми дзбанків XVI ст. вже відзначалися чітким членуванням на ніжку, тулуб, шийку, вінця, що надавало виробам виразного силуету, у XVI ст. на українських гончарних виробах, крім вже відомих технік декорування, з'являються нові: ріжкування та фляндрування. У XV - XVI ст. на Україні славилися чимало керамічних центрів: Кам'янець-Подільський, Бар, Біла Церква, Київ, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та ін .

Виробництво кераміки набуло вищого рівня розвитку у XVII - XVIII ст. Удосконалилися технічні прийоми та художні засоби виразності. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена і коричнева полива, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколірного декору. У цей період у давніх керамічних осередках України (Київ, Васильків, Умань, Чернігів, Батурин,