Протягом XVIII ст. на поліхромний розпис перейшли гончарні цехи в Чернігові, Новгороді - Сіверському, Ніжині, Батурині, Глухові, Ічні, Переяславі та ін. Посуд Новгород - Сіверських майстерень вишуканими округлими формами і поливаним розписом нагадує фаянс. У цей час поміж численних полтавських осередків гончарства, таких, як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим осередком була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки/баклаги, барильця, куманці, декоративний посуд скульптурного характеру -баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом.

Слобожанська цехова кераміка у головному центрі виробництва Харкові у XVII ст. вирізнялася тиснутими геометричними візерунками у наступному столітті поширився поліхромний розпис мисок, дзбанків та ін., однак синій колір і надалі залишався домінуючим.

Подніпровські гончарні осередки - Дибинці, Канів, Ревшка, Сунки, Цвітна та ін. славилися не лише добротним мальованим ужитковим посудом, а й фігурним для напоїв (у вигляді тварин і птахів).

На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Кам’янці-Подільському, Летичеві, Смотричі та ін. Бубнівська кераміка, окрім чітких рослинних візерунків, мала ліплені фігурки тварин і пташок на покришках дзбанків, ринок.

Провідними осередками гончарства на Західній Україні були Львів, По-телич, Яворів, Коломия, Пістинь, Ужгород, Мукачеве та ін. У найменшому серед них - Яворові 1765 р. 25 гончарів виготовляли господарський і святковий посуд, оздоблений розписом.

Наприкінці XVIII ст. на Україні зародилося фаянсове і порцелянове ви-робництво, виникли перші мануфактури і фабрики. В Корці 1784 р. засновано одну з перших фаянсових фабрик, яка через шість років почала випускати порцелянові вироби. Таким чином, 1790 р. є роком початку відліку історії порцелянового виробництва на Україні. Тут виготовляли здебільшого побутовий і декоративний порцеляновий посуд (чайні і кавові сервізи, окремі предмети тощо).

60 - 80-ті роки XIX ст. позначені розвитком кераміки на Україні: більш як у 500 населених пунктах. Засновуються навчальні заклади гончарства в Коломиї (1876 p.), Товстім (1886 p., тепер Тернопільська область), Спішні (1912 р.) та ін. Товариства сприяння народному мистецтву влаштовували виставки, піклувалися про збут товарів. Усі ці заходи почасти пригальмовували занепад гончарного народного промислу, але не зупинили його.

У XIX ст. кожний район гончарного промислу мав власні художні особливості виробів, які залежали від природних якостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, локальних традицій тощо. Майже кожен осередок представлений провідними майстрами з яскравою творчою індивідуальністю.

На Подніпров'ї у с. Дибинці (тепер село у Богуславському районі Київської області) працювали відомі гончарі: К. Масюк, М . і К . Пащенко , С. Родак, Є.Проценко та ін. їхні миски, тарілки, глечики, тикви та інші вироби відзначалися характерним рослинним розписом з доповненням крапок, рисок і "гребінців", а також різноманітних зооморфних мотивів. Розпис виконували технікою ріжкування по білому, червоному, рідше рожевому тлі.

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пістинь. Славу косівській кераміці принесла самобутня творчість Олекси Бахматюка (1820 -1882). Самостійна творчість О. Бахматюка в успадкованій від батька майстерні (виготовляв традиційний святковий посуд і кахлі) відзначається оригінальним тематичним розписом технікою ритування побіленого черепка з наступною домальовкою коричневим ангобом (ріжкування) та запусканням яскравих плям зеленим і жовтим під поливаними барвниками після першого випалу. На його мисках, дзбанках, кахлях зустрічаємо зображення рільників і пастухів, солдатів і панів, музикантів і шинкарів, мельників, ткачів і гончарів. В орнаментиці О. Бахметюк часто вдавався до пишних багатопелюсткових квіток в оточенні зигзагоподібного ореолу, тюльпанів на подобі пальметок, трикутного листя, грон винограду, пташок на гілках, коней, кіз, оленів. Сміливо розбудовані квіткові мотиви і згодом дістали назву "бахмшщини". У середині XIX ст. виникла і розвинулася школа косівської кераміки завдяки праці О. Бахметюка, родини Баранюків -Петра (1816 -1880), Михайла (1834 -1902), Йосипа (1863 -1942), а також Гната Кощука (1860 -1899), Михайла Білецького (1870 -1942) та ін.

Водночас зародилася пістинська школа гончарства (село неподалік від Косова), пов'язана з відомими родинами гончарів: Волошуків, Зондкжів, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі і дзбанки.

Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх кера-мічних центрах Львівщини - Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Шпиколосах, Яворові та ін. Майстри Ф. Гусарський з Лагодова, Я. До-марецький з Сасова, Д. Муц з Шпиколосів виготовляли сірий посуд, інколи оздоблюючи його ліпним декором та гладженням.

На Закарпатті у другій половині XIX ст. поширився підполив'яний розпис. Хустські гончарі Андрій Лех (1837 -1909 ) і його син Йосип Лех (1872-1946) розписували пензликом (характерний квітковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечиків, дзбанків, горщиків), подібно як це робили при вільному малюванні фаянсового посуду. В осередках Гуді, Драгові, Мирчі виробляли сірий посуд з лискучими візерунками.

У другій половині XIX ст. гончарство на Україні досягло чи не найбільшого розповсюдження, технологічної досконалості й високого художнього рівня творів. Після відкриття великого родовища білих глин на околиці м. Часів Яр (тепер Донецька область) 1887 р. відомий російський фабрикант С. М. Кузнецов побудував у Будах поблизу Харкова фаянсову фабрику, яка згодом стала найбільшим на Україні виробником столового посуду.

Виробництво порцеляни на Україні розпочалось із заснування мануфактури в Корці (1790 -1831). Для порцелянових виробів Корця характерні риси раннього класицизму (вишукані, чіткі, спокійно змодельовані