В перші години охолодження має бути сповільненим, поки температура не зменшиться до 450-400 градусів. Цей період називається закалом. Електричні печі починають вистигати зразу ж після відключення з електромережі, тому треба час від часу включати їх. Коли температура знизиться до 200 градусів дверцята печі можна відкрити і, коли температура в ній порівняється з кімнатною, вийняти вироби. В загальній складності кераміка має остигати 10-12 годин.

Після першого - утільного випалу керамічні вази покривають поливами.

4.7. Тонування вази.

Тонування вази я проводив в такий спосіб.

Після повністю декорованої вази наступною частиною її закінчення є її тонування. У моєму випадку основними складниками тону були використані водна емульсія та чорна гуаш. Спочатку виріб треба змочити ледь вологою мочалкою після чого можна приступати до нанесення тону. Розбавивши гуаш водою я повністю перекрив її, після чого ваза набула потрібного мені ледь чорного (темного) забарвлення. Пізніше, я за допомогою емульсії висвітлюю всі поверхневі місця на тлі вази, і пізніше знову покриваю її гуашшю. Ваза набуває темно-коричневого кольору. Наступною частиною декору є протирання світлих місць на вазі за допомогою шліфшкурки та її остаточне відлощення. Після бажаного результату вазу покривають прозорим грунтом, який надає їй блискучого відтінку. Після цього виріб набуває вигляду цілковитої завершеності.

5.7. Випалювання полив’яних виробів

Усі вироби, які готуються для випалювання, треба ретельно переглянути. Незважаючи на те, що вироби попередньо випалювались на бісквіт, волога з поливи, особливо в дуже пористому череп'янку, видаляється повільно, і тому їх треба додатково підсушувати. Слід пам'ятати, що в момент политого випалювання навіть один виріб, що розірветься безпосередньо в горні, пилом та уламками пошкодить багато інших. Частки полив'яної шихти, що знаходяться на поверхні череп'янка, приплавляють до нього і утворюють склоподібну суміш, яка лягає на виріб тоненькою плівкою.

Якщо полива не доведена до температури достигання, то вона виглядає хвилястою, ніби виріб укритий галькою. З іншого боку, коли глазур випалена великим вогнем, то вона може стекти на ніжки (утора) виробу, утворивши в окремих місцях тьмяні плями. В деяких випадках, щоб перешкодити стіканню поливи, витримують вироби при нижчій температурі, але досить тривалий час. Треба пам'ятати, що чимало полив, перш ніж розлитись на гладку дзеркальну поверхню, мають здатність до бульбашкування та розширення, а барвники однієї поливи, якщо вони леткі, можуть впливати на сусідні вироби, ось чому посудини повинні розташовуватись на певній мінімальній відстані. Якщо ніжки виробів плоско-пологі, заздалегідь очищені від сирої поливи, то їх ставлять дном безпосередньо на черінь горна або полицю. Останні завжди укриваються шаром піску або глинозему з додаванням 10 процентів каоліну.

Якщо ми використовуємо поливу одного кольору, то для економії місця менші вироби накриваються більшими. При випалюванні початкова температура в горні може підвищуватись уже швидше, ніж при випалюванні на бісквіт. Але перші три-чотири години не треба поспішати, тому що частина води швидко всотується навіть висушеними полив'яними виробами. Великі вироби повинні випалюватись при повільнішому і рівномірному підніманні температури, ніж малі. Тому рекомендується ставити їх ближче до центру горна. Тривалість випалювання залежить від розмірів завантажених виробів і буде тим більшою, чим більші їхні розміри.

Коли в горні нормальна тяга, забезпечений доступ повітря для повного згоряння палива, то таке випалювання зветься окисним. При відновлювальному випалюванні наявність кисню в горновому середовищі утримується настільки низькою, наскільки це можливо. Але бажано, щоб при цьому не виникло надто сильного падіння. Деякі компоненти поливи в даному разі віддають кисень на горіння.. Ряд полив так званого відновлювального вогню видозмінюється, створюючи особливий декоративний ефект. Той чи інший ступінь відновлювального середовища досягається повним замуруванням горна в кінці випалювання, а також частковим закриттям тяги. Охолодження полив'яних виробів повинно відбуватися із природним охолодженням горна. Повільне і рівне охолодження сприяє міцності зчеплення глазурованого скла із череп’янком, проте досить повільне охолодження надає багатьом блискучим поливам матового відсвіту. Мета нашого випалювання полягає в тому, щоб досягти утилітарної міцності зчеплення поливи з череп’янком і запобігти утворенню глазурованих дефектів. Випалювання триває 12—15 годин. Крім того, тип горна, його розміри і вид поливи теж впливають на тривалість випалювання.

ВИСНОВКИ

Ряд форм посуду та елементів декору української народної кераміки 2-ї половини ХІХ-ХХ ст., походить від кераміки стародавнього світу, маючи ще глибші первісні корені. Це свідчить про стійкість деяких характерних особливостей мистецтва гончарного посуду та технологічних прийомів його виготовлення, які зародилися або були принесені на землі України у віддалені епохи. Спадщина первісного суспільства та стародавнього світу не зводиться до вузько етнічних традицій, а містить в собі досягнення керамічного мистецтва різних племен та народів, які жили на території України або сусідували з нею. Серед них були й праслов'яни. Український народ у своєму гончарному мистецтві зберіг та розвинув художні цінності, які мали різні витоки, створивши на цьому фундаменті самобутнє національне мистецтво.

Найважливішим фактором, який визначив прогресивність розвитку первісних культур та населення стародавнього світу на півдні Східної Європи, в т.ч. України, є наближеність до зон високорозвиненого гончарства, культурний обмін з ними. Це, по-перше, ранньоземлеробські суспільства Передньої Азії та Близького Сходу, Південно-Західної Європи. По-друге, античні держави Північного Причорномор'я, через які здійснювався обмін з метрополі давньогрецькими та римськими. Антична цивілізація базувалась на землеробстві й скотарстві.

Таким чином, своїм високим розвитком на землях України мистецтво зобов'язане землеробським культурам, власним та сусідським.

Основою