ВСТУП

Сьогодні майже в кожній оселі є вироби народних митців – ткані рушники, покривала, килими, доріжки, блузки і сукні, скатертини, рушники і сорочки з народною вишивкою, кружевом, прикраси із виробів з дерева, шкіри, кераміки і т.д.

Вони входять в наше життя не як утилітарні предмети, а в першу чергу, як художні вироби, які задовольняють наші естетичні потреби, стають прикрасами сільського і міського житла. В цьому виражається природна необхідність людини в прекрасному, бажання бачити навколо себе не стандартні масові вироби, а рукодільні предмети декоративного мистецтва з їхньою природністю і поетичністю, а найголовніше – доброю енергією митця, який подарував ці вироби людям.

З давніх-давен людство гідно оцінило якість натуральної шкіри : міцність, пластичність, довговічність. Натуральна шкіра – універсальний природний матеріал.

З натуральної шкіри можна виготовити безліч корисних і цікавих речей, які послужать прекрасою квартирі, офісу, робочому столу, нагадають вам про відпустку, підвищать настрій. Це картини, шкатулки, брошки і зав”язки для штор, декоративно оформлені баночки і пляшечки, набори для письмових і косметичних предметів.

Будь-хто може оволодіти мистецтвом виготовлення із шкіри різноманітних деталей. Потрібно набути трішки навиків і ми станемо справжніми майстрами.

Ми знаємо, що шкіра здавна використовувалась в основному в утилітарних цілях. З неї шили одяг, взуття, гаманці, сумочки, головні убори, пояси, футляри, виготовляли кінську збрую. Сьогодні, ми самі можемо виготовити з шкіри оригінальні прикраси (з одного предмета в кімнаті). Це можуть бути брошки, сережки, кулони, декоративні пояси. Виробами з шкіри можна прикрасити одяг, виготовивши пояс, жилет, ґудзики, а також прикраси до взуття. І, зрештою, з шкіри можна виготовити чудове панно для прикраси житла. Всі ці вироби можуть бути прикрасним подарунком.

Шкiра – чудовий матерiал. Обробляти люди навчилися здавна. Україна і

Росiя прославлялися славетними майстрами шкiрних справ. В усьому свiтi тільки нашi майстри робили з кiнських шкiр червоний юхт, сап’ян. Народне мистецтво, яке творить навколишнiй свiт живе у матерiальнiй i духовнй культурах. В наш час головними стали духовна i естетична –«святкова» функцiя народного мистецтва, воно переживаэ новий етап- нiби по-новому вiдкриваэться нам краса виробів давнього традицйного мистецтва .

Створювалось народне мистецтво , в основному, хрисиянами, ремiсниками i кустарями. Деякi промисли мають багатовiкову iсторiю i традицii (ткацтво, гончарська справа), а iншi виникли на наших очах, раптом за останнє дасятилття.

Фахівці всіх галузей легкої промисловості повинні орiєнтуватися тільки на промислове виробництво, постійне вдосконалення, естетичні властивості продукції. З переходом до масового випуску одягу одиничний виріб перестає бути унікальним зразком, воно стає елементом комплексу, що типізується.

Розвиток індустріального методу виробництва вимагає широкого обміну науковою і технічною інформацією, зміцнення iнтернацiональних зв'язків, при цьому відбувається міжнаціональне проникнення культур, встановлення єдиних стандартів і еталонів якісного і естетичного рівня виробів.

Соціальний аспект образності в творі промислового мистецтва має особливе значення і безпосередньо пов'язаний із способом і характером виробництва, як відомо, лише форма привласнення робить той або інший предмет соціальне значущим. Хоча твори промислового мистецтва не можуть прямо виразити соціальний сенс, як це роблять інші види мистецтва. Вони несуть побічно всі риси соціальної або економічної системи, в межах яких вони створені. Все залежить від соціального замовлення, від функції промислового виробу. Красиві формою, але непотрібні предмети властиві капіталістичному ринку.

Буржуазні мистецтвознавці пропагують такзваний естетичний ревізіонізм, за демократичною рекламою якого абсолютно чітко проступає прагнення захистити капіталістичну систему виробництва, пропаганда антигуманістичних тенденцій моди і естетичних концепцій. Вони намагаються відділити мистецтво від політики, заперечують історичний зв'язок між ними, проповідують загальнолюдські проблеми, але відмовляються від розв'язання проблем соціальних.

Художня обробка шкіри в народному мистецтві на території сучасної Російської Федерації існує давно. В XVIII ст. це мистецтво процвітало в чукчiв і ескімосів, які виробляли смужки шкіри з собачих і вепряних горл (трахей), широко використали аплікацію і мозаїку. З незапам'ятних часів обробкою шкiри і хутра, виготовленням взуття, одягу, головних уборів, сумок, рукавиць і інших виробів, займалися ненці і евенки, жителі Красноярського краю, Прибайкалля, Читинській обл., півдні Якутії, коряки на Камчатці. На базі стародавніх ремесел в другій половині XX в. на Крайній Півночі виникли підприємства народних художніх промислів: Сиктивкарі, Норільську, Магадані, Петропавловлiвке-Камчатськом, в селищах Коряцького національного округу, в центрі Камчатки і ін.

ІСТОРІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ ШКІРИ

ВИРОБИ З ШКІРИ ПЕРІОДУ РОКОКО (XVIII ст.)

Стиль рококо часто називають «галантним стилем» В якійсь мірі цей стиль з'явився продовженням стилю бароко, що склався, але набув і свої власні риси протягом всього XVIII ст. в країнах Західної Європи звершувався перехід від феодалізму до капіталізму, загальним для всіх європейських країн. В цей перiод формування нового класу - буржуазії, нової суспільної ідеології разом з тим це була епоха освіти.

Найбільш яскраво стиль рококо виявився у Франції в 1720-1770 рр. Характерним для ідейного життя Франції того часу була боротьба демократичних сил з абсолютизмом. В 20-х роках XVIII Франція стає центром і законодавцем європейської моди, активно веде торгівлю модними товарами зі всіма європейськими країнами. Складаються різні напрями, виникають нові жанри мистецтва. Природні мотиви переплітаються з чіткими геометричними формами, властивими класицизму В костюмі стикаються дві тенденції, простота, якій відрізняється англійський костюм, і витонченість, пишнота і витонченість форм людей цієї епохи не цікавить могутня краса