Види і властивості деревини
Чи не найважливішою якістю деревини є поєднання в ній пла-стичності й щільності. Ступінь на-явності цих властивостей визна-чається приналежністю дерева до тієї чи іншої породи, місцем, де воно виросло, та його будовою. Хорошу пластичність мають липа, береза, вільха, червоне дерево, го-ріх, черешня, яблуня, бук, клен, граб, самшит. Але матеріал липи щільніший і пластичні ший, якщо дерево виросло не в густому лісі, а на галявині. Відомо також, що щільність будь-якої деревини вища в її комлевій (нижній) частині.
Матеріал з розрідженими ша-рами різати погано. Він вминає-ться, кришиться (липа та осика з тіньового лісу, тополя, ялина, со-сна тощо). У ялини, сосни смоляні ходи, що становлять малюнок тек-стури, твердіші, а проміжки між ними — крихкі. Це створює додаткові незручності для різання матеріалу.
Породи дерева поділяють на три групи за твердістю. До най-твердіших відносять акацію, бере-зу залізну, граб, кизил, самшит, тис тощо. До твердих порід на-лежить береза, бук, в'яз, дуб, карагач, горобина, клен, яблуня, груша, черешня, ясен.
М'які породи — сосна, ялина, кедр, ялиця, ялівець, тополя, ли-па, осика, вільха, каштан, верба.
Тверді породи важчі, гірше під-даються обробці Інструментами. Вагу дерева визначають не тільки щільність деревний, а й її во-логість. Природну вологість у де-реві називають зв'язаною (гігро-скопічною). Вологість від наповнення водою називається вільною. Свіжо зрубане дерево має таку во-логість: хвойні породи — до 85 %, м'яколистяні — до 93 %, твердо-листяні — до 36—78 %. Тривале просушування на повітрі літнього періоду залишає 15—20 % воло-гості, в кімнаті — 8—12 %. Пов-ністю дерево втрачає вологу мри висиханні в температурному ре-жимі 103—І05"С тепла. Пересохла деревина стає крихкішою. Різьбяр повинен брати до уваги, в яких умовах буде перебувати майбутній виріб і вибрати для нього матеріал з таким розрахунком, щоб при новому температурному режимі воно не всихало.
Вироби зі склеєних дощок (та-рілки, плакетки тощо) найраціональніше довести перед процесом виготовлення або лакування до 6—10 % вологості, щоб вони в житлових приміщеннях при по-вторному всиханні не деформува-лись. Зауважимо, що дерево про-пускає повітря — "дихає", вбирає вологість або її віддає залежно від середовища.
Абсолютно суха деревина скла-дається з органічних речовин: вуг-лецю (49—59 %), кисню (43— 44 %), водню (до 6 %), азоту (0,1—0,3 %). Неорганічна частина при спалюванні дає попіл (0,1 — 1 %), до складу якого входять сірка, фосфор, кальцій, калій, натрій та магній. Деревина має целюлозу і геміцелюлозу (СбНю05). У хвойних породах їх міститься близько 81 %, в листя-них — 77 %. В екстрактивних речовинах наявні дубильні та фар-бувальні елементи, камеді. Ду-бильні речовини використовують, зокрема, у кушнірстві.
Камеді — це нерозчинні смоли, що складаються з полісахаридів. Деревина мас жовтий, коричне-вий, червоний і синій барвники, які знаходяться в оболонках клі-тин, особливо в ядрі та корі де-рева. "Вони надають деревині колір, що підкреслює художню якість цього матеріалу. Колір у деревини м'який, спокійний, при-глушений, приємний.
Органічними розчинниками (ефіром, спиртом, ацетоном, бен-зином тощо) із деревини добува-ють смоляні та жирні кислоти (до 40 %). Терпени (С10Н16) — ос-нова скипидару, розчинника олій-них фарб. Смоляні кислоти, які створюють каніфоль, таніди, що входять у екстративний вміст де-ревини, смоли та ефірні масла виділяють леткі речовини. Вони надають деревині запах. Міцний запах властивий хвойним породам, сандаловому дереву, камфорному дереву, австралійській акації, ані-совому дереву. Слабкий запах ма-ють дуб, грецький горіх, біла ака-ція.
У художній творчості викори-стовують поперечний, радіальний, тангентальний розрізи деревини. Вони кожен по-своєму виявляють внутрішню будову, природну красу матеріалу. Цей природний малю-нок, що створюється річними кіль-цями, серцевинними променями, називають текстурою. Поперечні розрізи дають картину розташу-вання річних шарів. Вони чіткі й виразні у сосни, ялини, ясеня, яблуні, черешні. Темну частину стовбура у поперечному розрізі називають ядром. Воно дуже ви-ражене у хвойних і листяних по-рід, тому їх відносять до ядрових порід. Світлу частину називають заболонню. Породи дерев, що да-ють однаковий за кольором на всій площині розріз, відносять до за-болонних (береза, клен, граб, сам-шит, груша, осика). Річні шари у поперечному розрізі концентричне розходяться від ядра, зменшують проміжки, котрі особливо ущільнюються у північній частині сто-вбура. На радіальних розрізах річ-ні нитки мають вигляд ліній або штрихів, завитків, а на танген-тальному розрізі створюють інколи криві завихрення, що нагадують форми хвиль, хмар тощо.
Творчий шлях І.Франка
«Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений,— він тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла йо-го очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри»,— так розповідав про Івана Яковича Франка його сучасник і щирий друг М. М. Ко-цюбинський. Та не тільки друзів-сучасників дивував Франко своєю незвичайною духовною силою.
Кожного, хто знайомиться з життям і діяльністю Франка, вражає і захоплює багатогранний талант і ди-вовижна працьовитість цієї людини. Був він і письмен-ником, і вченим, і політичним діячем. Його творча спад-щина складає понад 50 томів. Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до ясних вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших культурних діячів світу.
Жив і працював Франко в Галичині (нинішні облас-ті— Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська),
