Їх душила цісарська (царська) влада, немилосердно екс-плуатували і українські, й німецькі, й польські поміщи-ки та капіталісти.

Цісарський уряд розпалював національну ворожнечу між українцями й поляками.

Трудящі Галичини боролися проти своїх гнобителів, прагнули до возз'єднання із Східною Україною та брат-нім російським народом. Заповітна мрія трудящих здій-снилась у 1939 році, коли на західноукраїнських землях було встановлено Радянську владу і відбулося возз'єд-нання українського народу в єдиній Українській Ра-дянській соціалістичній державі.

Франко невтомно боровся за визволення трудящих Галичини і всього українського народу з-під соціально-го і національного гніту. Він був гідним послідовником Т. Г. Шевченка в українській літературі.

Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в родині сільського коваля на околиці великого підкар-патського села Нагуєвичі (тепер село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області). В Нагуєвичах пройшли і його дитячі літа.

Малий Івась, набігавшись у полі, по бур'янах, понад невеличкою річкою, забирався до батька в кузню, вмощувався десь у закутку і стежив за вогнищем у горні, прислухався до розмов дорослих. Коваль Яць, батько Іванів, був людиною розумною, добре знав свою справу і користувався великою пошаною в громаді. В його куз-ні завжди було людно. Сюди приходили місцеві селяни поділитися своїм горем, довідатись про якусь новину. В кузню часто заходили заробітчани, яких злидні гнали на промисли в Дрогобич і Борислав.

З батьківської кузні спостережливий і допитливий Івась виніс перші знання про нужденне життя галицько-го селянства. Глибокий слід у його свідомості залишили розповіді заробітчан про своє бідування.

Коли Іванові пішов шостий рік, пора було подумати про навчання.. Школа в Нагуєвичах була далеко від батьківської хати. І коваль Яць послав свого сина вчи-тись у сусіднє село Ясеницю Сільну, влаштувавши його в родичів, які жили поблизу школи.

Тут Іван пробув два роки. За цей час він опанував початкову грамоту, навчився читати й писати українською, польською та німецькою мовами.

Батько, помітивши великий нахил сина до науки, ви-рішив докласти всіх зусиль, щоб дати йому освіту. Він віддає Івана у так звану «нормальну школу» при мона-стирі в місті Дрогобичі. Несміливий, убого одягнений сільський хлопець перетерпів багато знущань у цій шко-лі. Його били грубі, безсердечні вчителі, з нього насмі-халися паничі-однокласники.

Ще тоді в серці Франка зародилась непримиренна ненависть до будь-якої кривди, до будь-якого насиль-ства людини над людиною. Пізніше у своїх оповіданнях «Schоnschreiben», «Олівець», «Отець гуморист» Франко показав суворі звичаї «нормальної школи».

Минув рік, настав екзамен — і малий Франко здиву-вав усіх: завдяки своїм здібностям і впертій праці він показав найкращі успіхи у навчанні, став першим учнем. Батько, що був присутній на екзаменах, від радісного хвилювання заплакав.

Іванові йшов дев'ятий рік, коли помер його батько, залишивши четверо дрібних дітей. Мати вийшла заміж за іншого. Жити стало важче. Але вітчим був людиною доброю і не позбавив своєї підтримки Івана.

Щоліта, під час канікул, Франко приїздив у рідне се-ло і допомагав старшим збирати сіно, звозити хліб.

1868 року, після закінчення «нормальної школи», Франко вступив у Дрогобицьку гімназію. Тут з ним по-вторилась та ж історія, що і в «нормальній школі». Знову «мужицький син» відчув зневагу паничів та пихатих учителів. Його посадили в кутку на «ослячій лаві». Але пройшов деякий час, і велике обдарування та праця дали про себе знати: він знову стає першим учнем у класі. Часто до нього зверталися його однокласники з проханням до-помогти виконати письмове завдання або пояснити якесь важке місце в німецькім, латинськім чи грецькім тексті. «...А пам'ять у мене була така,— згадував Франко,— що лекцію історії, котру вчитель говорив, я міг опісля про-диктувати товаришам майже слово в слово».

Далека від життя гімназіальна наука не могла за-довольнити талановитого допитливого юнака. І він на-долужує уважним, вдумливим читанням різних книжок, які брав у бібліотеці або діставав у знайомих. Прочи-тав він тоді багато творів видатних англійських, французьких, німецьких, польських письменників. Твори ро-сійської й української літератури нелегко було дістати: цісарська влада обмежувала їх поширення в Галичині. Однак Франкові пощастило роздобути деякі твори. Особ-ливо вразила і захопила його творчість Шевченка, Мар-ка Вовчка, Панаса Мирного. «Кобзар» Шевченка він майже весь вивчив напам'ять.

Великий інтерес виявив Франко також до усної народної творчості. Пісні, записані ним у той час від ма-тері та дрогобицьких робітників, займали два товсті зо-шити.

Перебуваючи в гімназії, Франко починає пробувати свої сили в літературі. Серед його перших літературних спроб були вірші, оповідання, драми, а також перекла-ди творів іноземних письменників.

Закінчивши гімназію, Іван Франко в 1875 році вступив до Львівського університету. Енергійний, сповнений сил дев'ятнадцятилітній юнак стає активним учасником студентського «Академічного гуртка» і членом редакції журналу «Друг», що його видавав цей гурток. Навколо Франка об'єднується передова студентська молодь, яка ставила своїм завданням боротися за щастя рідного на-роду, за піднесення української культури.

На сторінках журналу «Друг» Франко друкує вірші, прозові художні твори, статті, переклади. У своїх тво-рах він змальовує тяжке життя селян, бориславських робітників, сміливо виступає проти гноблення трудящих.

Активна діяльність Франка та його товаришів зане-покоїла ворогів. Посипались доноси в поліцію. Не про-йшло й двох років після вступу Франка до університе-ту, як його, разом з іншими членами редакції «Друга», було заарештовано і посаджено у в'язницю, їх обвину-вачували в приналежності до таємної соціалістичної ор-ганізації. У в'язниці Франка протримали майже вісім місяців.