При сушінні змінюється склад поживних речовин зрізаних рослин. Послідовно проходять два процеси:

Фізіолого-біохімічний – (голодний обмін) у процесі прив’ялення трави;

Біохімічний – (автоліз) під час наступного досушування.

Голодний обмін протікає відразу ж після скошування трав і триває до повного припинення життєдіяльності рослин. Відмирання клітин у різних видах проходить при вологості 35-65% і супроводжується інтенсивним споживанням цукрів за диханням (втрати цукрів складають понад 20,5, а каротину – 50%).

Автоліз проходить у відмерлих клітинах під дією ферментів, спостерігається розкладання та втрата білка, амінокислот, крохмалю, цукрів. При швидкому досушуванні азотисті речовини дуже не змінюються і втрати при цьому незначні. Тривале досушування призволить до втрати 25-30% білкових речовин і більше 50% каротину. Отже, при сушінні сіна потрібно до мінімуму скоротити період автолізу.

Розроблені різні заходи, які сприяють скороченню втрат поживних речовин від фізіолого-біохімічних процесів під час сушіння.

Найбільш поширеним є повітряне сушіння в польових умовах. Суха тепла погода сприяє швидкому прив’яленню трави, ворушінням доводять вологість рослинної маси до 55-60%. Подальше досушування проходить у валках до 25-30% вологості з наступним скиртуванням сіна. Тривалість періоду сушіння триває 3-5 діб.

Недосушене сіно швидко пліснявіє, тому сіно висушують до такого рівня вологості, при якому пліснява не розвивається. Вологість сіна не більша 17% забезпечує надійне його зберігання.

Сіно, яке попало під дощ, втрачає свої кормові якості: покривається пліснявою, набуває неприємного запаху, «горить», стебла та листки стають ламкими. Кормова цінність знижується, тому що втрачається близько 50% протеїну т інших поживних речовин.

Скиртування та зберігання сіна.

Важливо забезпечити своєчасне і правильне закладання сухого сіна для подальшого зберігання. Доцільніше сіно зберігати біля тваринницьких ферм. Сіно транспортують до місця зберігання копицевозами КУН-10, ПКУ-0,8. для формування скирти використовують навантажувач ПФ-0,5, який забезпечує піднімання сіна масою 500 кг на висоту до 7 м.

Розмір скирти залежать від врожаю, видового складу травостою, величини ділянки, кількості збиральної техніки тощо. Рекомендують такі роміри скирт:

Для північного Лісостепу – ширина 4 м, висота 5-6 м, довжина 15-20 м.

Для південних сухих районів – ширина 4,5-5 м, висота 6-6,5 м, довжина 15-20м.

Інколи сіно закладають у копиці, діаметр яких 4-5 м, висотою 6-6,5 м.

На місці закладання скирт і копиць поверхню грунту вкривають соломою шаром 20-30 см. Розпочинають і завершують вкладання сіна у скирти сіном гіршої якості, зверху вкривають соломою.

Під час закладання сіна підвищеної вологості (20-22%) обов’язково додають 5-7 кг солі на 1 т маси, яку рівномірно розподіляють.

У кормовиробництві застосовують такі технології заготівлі сіна:

Заготівля розсипного сіна з використанням природного сушіння;

Заготівля пресованого сіна (в тюках та рулонах);

Технологія заготівлі подрібненого сіна (трав’яна різка);

Заготівля сіна під полімерною плівкою (прискорене сушіння).

Для прискорення сушіння маси та якісного зберігання проводять досушування способом вентилювання атмосферним або підігрітим сушінням.

Досушування сіна методом активного вентилювання. Суть методі в тому, що прив’ялену масу до вологості 35-50% розміщують в укритті на вентиляційні системи для наступного досушування до кондиційної вологості 17%.

Вентилювання розпочинають після вкладання першого шару сіна по всій вентиляційній системі. Перші дві доби масу вентилюють безперервно, в наступні – тільки вдень. При зниженні вологості сіна до 14-17% вентилювання припиняють. Підвищення температури теплоносія до 400С прискорює сушіння в 2,7, до 500С – в 3,5 рази. Тепле повітря суттєво не впливає на хімічний склад сіна.