Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Історія скляних технологій

До числа великих відкриттів, які змінили життя людства, таких як винахід колеса, добування вогню й електрики, можна впевнено віднести одержання скла й освоєння процесу його виробництва. Дивне сполучення механічних і оптичних властивостей, хімічна й термічна стійкість роблять скло неповторним і унікальним матеріалом, що широко застосовується у різних галузях промисловості.

Мистецтво виготовлення скла було відомо ще в Древньому Єгипті за 7 тис. років до нашої ери, про що свідчать знайдені археологами скляні бусинки й амулети - предмети прикрас і релігійного культу. Як будівельний матеріал скло стали застосовувати значно пізніше - на межі нашої ери, коли на зміну процесу плавлення й формування скла та гарячої скломаси в Сидоні в 50 р. до н.е. прийшла нова технологія - видування скла. Техніка склодувів удосконалювалася і через деякий час видуванням навчилися одержувати довгі циліндри, які після розкриття розпрямляли до плоского віконного скла.

Промислова революція привнесла безліч нововведень у процес виробництва скла. Так винахід насосу високого тиску в 1859 році в Англії зробило необов'язковим застосування майстрів-склодувів на цій операції. Зусиллями хіміків скло стало більш міцним та жаростійким. В 1871 році Вільям Пілкінгтон винайшов машину, що автоматизувала виробництво плоского скла шляхом використання циліндричного методу. Цей механізований процес був поліпшений Лаббером в 1903 році в Америці.

Трохи пізніше виробники скла відкрили, що плоске скло може бути загартоване шляхом його повторного розігріву до певної температури, з наступним швидким охолодженням. Така обробка підвищила механічні властивості скла на 400%. Це мало надзвичайно значення для автомобільної промисловості, що перебувала в той час ще в стадії становлення.

Технологія циліндричного виробництва була незабаром повністю витиснута новим автоматичним процесом, одночасно винайденим американською компанією Irving Colburn і бельгійською Emile Fourcault. Розплавлене скло витягалося з ванни розплаву у вигляді тонкої стрічки, а потім, остигаючи, прокочувалося між двома азбестовими роликами. Незважаючи на те, що скло, виготовлене таким методом, було далеким від досконалості, воно було найкращим на той час виробленим плоским склом.

Розширення застосування цієї технології в період з 1920 по 1930 роки призвело до 60% зниженню цін. На основі цього технологічного процесу було освоєне виготовлення рельєфного скла, що дозволило архітекторам розширити застосування скла. Справжній скляний бум почався після першої світової війни.

Однак, незважаючи на загальне поліпшення справ у галузі, каменем спотикання залишалося полірування. Полірування продовжувало бути самостійним технологічним процесом, що усе ще віднімав значну кількість часу та сил.

Виробництво скла назавжди змінилося в 1959 році з моменту винаходу Аластером Пілкінгтоном флоат-процесу, яке зняло розбіжності в поняттях плоского й полірованого скла.

У відмінності від перерахованих вище технологій, скло з печі плавлення проходить по горизонтальній площини й простягається через ванну з розплавленим оловом у вигляді плоскої стрічки з наступним охолодженням до температури різання. У результаті проходження через ванну з оловом скло як би полірується й стає абсолютно рівним. Тому прозоре скло, виготовлене за технологією флоат, називають полірованим склом. Метод флоат забезпечує виробництво скла зі стабільною товщиною (від 2 до 25 мм) і практично без дефектів.