Склянам промисломвість (стара назва — гутництво), галузь промисловості, що виробляє будів.-техн. (віконне скло, скляні блоки й труби), тарне (пляшки, консервну й парфюмерну скляну тару тощо), хім.-лабораторне та приладобудів., госп.-побутове (посуд, дзеркала тощо), електро-техн. і вакуумне, мед., оптичне й ін. види скла, скловолокно, мист. вироби зі скла і кришталю, до сер. 19 ст. скло вироблялося на невеличких гутах; тепер скло відограє щораз більше значення в будівництві й в ін. ділянках промисловості, і тому збільшується його продукція й асортимент виробів.

Сировина

Сировиною для С. п. є насамперед різпозернисті кварцові піски, які повинні містити в собі не менше 85 — 90% кремнозему. Заг. запаси скляних пісків в УРСР (всіх категорій) бл. 110 млн т. Вони розміщені гол. на Донбасі й у ліс. смузі; найбільші родовища: Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська), Рокитянське (Рівенська), Глібівське (Чернігівська), Львівське. Щорічний видобуток скляних пісків в Україні понад 2 млн т; частину його експортують за межі України. Україна має також ін. високовартісну сировину для С. п.: соду, крейду, гіпс, поташ та ін.

Історія виробництва:

Антична доба

Вже за античної доби на укр. землі імпортовано скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грец. м. на півн. Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли рим., потім візант. вибори. Сліди місц. С. п. з 3 — 4 в. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт С. п. в Україні припадає на 11 — 13 вв., коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас (див. Скло мистецьке) набрало масового характеру: скловиробні в Києві (б. Десятинної церкви і в Печерському монастирі), в Чернігові, Любечі, Галичі та ін.

Середньовіччя

По тат.-монгольській руїні виробництво скла занепало. У 14 — 16 вв. С. п. переміщується з міст на території, де був ліс і кварцовий пісок; замість кол. ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути (скляні зав.). Найдавніші відомості про гути маємо на Зах.-Укр. Землях з сер. 16 в. у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У 17 ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (к. Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої пол. 17 ст. на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кін. 17 ст.). Під кін. 17 ст. на Лівобережжі працювало бл. 25 гут. Їх будували здебільша промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) коз. старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування І. Мазепи), С. п. щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах вироблювано віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. С. п., у формі гут, найбільше поширюється у 18 ст., зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у 18 ст., в різні часи, працювало бл. 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій пол. 18 ст. виникають тут і більші скляні зав. — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. Рум'янцев-Задунайський, П. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих зав. (зокрема кришталеве скло й скляні мист. вироби) мали широкий збут на внутр. й закордонному ринках.

Новітня доба

На поч. 19 ст. в Україні було бл. 40 гут, в яких працювало бл. 1 000 робітників; їх було найбільше на Правобережжі, особливо на Волині, де було ще чимало деревного палива. Пересічно працювало на гуті 15 робітників. З сер. 19 ст. стара гутницька промисловість занепадає. Але вже у другій пол. 19 ст. відбувається процес концентрації С. п. на капіталістичних основах. Заг. ч. зав. зменшується, але пересічні розміри їх і продукція зростають: 1883 30 скляних зав. Правобережжя, на яких працювало 458 робітників, дали продукції на 180000 карб.; числа на 1900: 20, 2711 і 1 549 000. На всіх цих зав. виробляли звичайний і аптечний посуд, тафельне й лямпове скло. Більшість зав. (і то найбільших) була в купецьких (гол. єврейських) руках. Напередодні першої світової війни на Правобережжі було 17 скляних зав. з продукцією на бл. 2 млн карб.; найбільші з них: Рокитянський (Овруччина; 500 робітників, продукція — 700 000 карб.), Романівський (Новоград-Волинський.; 400 робітників, 200000 карб.), Мірчанський (Київ. пов.; 195 робітників, 126 000 карб.). Під кін. 19 ст. почали виникати великі скляні зав. на Донбасі, які працювали на мінеральному паливі (у Лисичанському й Константинівці). 1913 Донбас давав уже 2/3 продукції укр. скла. Кількість зав. в Україні 1913 була бл. 40 (зокрема на Донбасі — 10, на Волині — 15). Заг. продукція укр. скла становила 6,7 млн т.

Після занепаду під час революції С. п. почала відроджуватися у 1920-их pp. За офіц. даними 1928 — 29, на території Правобережної України діяли 14 скляних зав. з 5 398 робітниками, вартість продукції — 9,1 млн карб. Згодом С. п. двічі реконструйовано (у 1930-их і по другій світовій війні), модернізовано і створено нові зав. та нові види продукції; виробництво сконцентровано насамперед на великих підприємствах (1940 було всіх 70, 1971 — 60); обсяг промисловості мав зрости за